Іконніков Сергій Русланович

Дата та місце народження: 13 жовтня 1998, місто Київ.

Дата та місце загибелі: 13 жовтня 2023, місто Вугледар Донецької області.

Підрозділ (звання, посада): Молодший сержант, головний сержант 2-го взводу 3-ї роти 4-го мотопіхотного батальону 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців Збройних Сил України.

Позивний: «Монах».

Обставини загибелі: 13 жовтня 2023 року, у свій 25-й день народження, Сергій (позивний Монах) добровільно вирушив утримувати загрозливу позицію поблизу Вугледара. Він пішов першим у групі, взявши відповідальність на себе. За кілька метрів до цілі поряд з ним вибухнув FPV-дрон — перший, який ворог застосував на цій ділянці фронту. Шансів вижити не було. Перед смертю він встиг сказати побратиму-медику: «Я не відчуваю ніг».

Нагороди:

• Відзнака Президента України «За оборону України» — Указ від 05.08.2022 №559/2022;
• Почесний нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» — Наказ від 20.03.2023 №575;
• Медаль «За заслуги перед містом Ірпінь» — розпорядження Ірпінської міськради від 09.10.2023 №68-н;
• Медаль «Честь. Слава. Держава.» — посмертно, розпорядження КМГ В. Кличка від 07.12.2023 №1190;
• Указом Президента України від 08.12.2023 № 817/2023 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Життєпис:

Сергій Іконніков народився та виріс у місті Києві. У 2016 році закінчив середню школу № 36 і того ж року вступив до Інституту права МАУП. У 2020 році отримав диплом бакалавра з відзнакою за спеціальністю «Право». Ступінь магістра Сергій здобув у 2021 році в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова. Диплом магістра права з відзнакою він отримав у січні 2022 року.

Під час навчання Сергій був активним студентом, обирався головою студентської ради, неодноразово нагороджувався грамотами за відмінне навчання та громадську діяльність.

Із 2019 року долучився до молодіжного крила партії «Європейська Солідарність» — «Солідарна молодь». У 2020 році став членом міжнародної організації демократичної молоді IDEN, а також — громадської організації Центр військово-патріотичної підготовки «Марусин полігон». Був нагороджений Подякою Центру за плідну співпрацю та активну участь у розвитку організації. Того ж року став членом партії «ЄС» і кандидатом у депутати Київської міської ради від Печерського осередку. З 2021 року працював помічником-консультантом депутата Київради, був позаштатним кореспондентом газети «Солідарність» та амбасадором IDEN в Україні.

Попри насичене громадське життя, Сергій знаходив час на улюблені захоплення: читав, слухав музику, цікавився футболом, Формулою-1, кіно. Дуже любив Київ і прогулянки містом. Мав гостре почуття гумору та живу, теплу вдачу. Мріяв стати дипломатом і розбудовувати незалежну, демократичну Україну.

З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року вже о 9:00 Сергій був у штабі партії «ЄС», де долучився до формування 206-го батальйону ТРО. Став бійцем добровольчого формування — військової частини А7375. Підрозділ, у якому він служив, виконував бойові завдання, зокрема в Ірпені. Після звільнення Київщини частина бійців батальйону була мобілізована, але Сергія звільнили 2 квітня 2022 року через вік — йому було лише 23.

Невдовзі він потрапив у ДТП, внаслідок якої зазнав ушкоджень (зламані ребра). Після одужання Сергій прийняв остаточне рішення — повернутись у стрій. 29 вересня 2022 року він підписав контракт зі Збройними Силами України, 2 жовтня склав військову присягу, а вже 11 жовтня вирушив на базову загальновійськову підготовку в межах британської програми INTERFLEX.

14 листопада 2022 року Сергій завершив навчання з відзнакою, отримав грамоту за сумлінну службу, сертифікат «Кращого курсанта» та рекомендації на посаду командира підрозділу або медика — завдяки лідерським якостям і високим навичкам у тактичній медицині. Інструктори говорили про нього: «Цей хлопець буде рятувати життя».

Після навчання у Великій Британії був направлений на курс навідника міномета. Як писав сам: «Якщо не стану класним медиком — стану класним навідником».

У грудні 2022 року Сергій був призначений навідником міномета 4-го мотопіхотного батальйону, 3-ї роти, 2-го взводу 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців — бригади, з якою у 2022 році він брав участь у боях за Ірпінь. Пишався тим, що потрапив саме до неї.

Із 21 грудня 2022 року брав участь у боях під Вугледаром. Служив сумлінно, не скаржився, завжди підтримував бойовий дух побратимів. 22 лютого 2023 року був призначений головним сержантом взводу, отримав звання старшого солдата. 21 березня — звання молодшого сержанта. У серпні 2023 року командування подало його кандидатуру до присвоєння офіцерського звання — молодшого лейтенанта з призначенням командиром підрозділу.

11 жовтня 2023 року Сергій тимчасово вибув у тил для проходження військово-лікарської комісії. Але вже наступного дня, 12 жовтня, попри загрозу позиціям і відсутність висновку комісії, він добровільно повернувся до підрозділу, написавши побратиму: «Бути в такий час не на позиціях — дорівнює зраді».

13 жовтня 2023 року, у день свого 25-річчя, Сергій загинув під Вугледаром, виконуючи бойове завдання. Під час загрози втрати позицій командир батальйону особисто сформував групу для утримання рубежу. Сергій, позивний «Монах», сказав побратимам: «Цього разу я вас не поведу. На смерть піду один». Він ішов першим. До позиції залишалося кілька метрів, коли поряд вибухнув ворожий FPV-дрон. Це був перший зафіксований випадок застосування FPV-дронів на цій ділянці фронту. Сергій був смертельно поранений. Його останні слова побратиму-медику: «Я не відчуваю ніг…»

Комбат вижив. Розвідник із групи помер дорогою до шпиталю. Сергія евакуювали вночі. Втрата командира важко вдарила по бойовому духу всієї роти. Побратим на прізвисько Борода розповів, як одного разу сказав Сергію: «Монах, ти не загинеш на цій війні. Я ще буду голосувати за тебе на президентських. Але він вирішив по-своєму».

Сергій Іконніков був похований на Південному кладовищі в місті Києві. У дворі школи № 36, яку він закінчив, родиною Порошенків спільно з організацією FokusUkraine встановлено пам’ятне дерево з фото і табличкою на його честь, а також облаштовано спортивний майданчик — на згадку про світлу людину, воїна, справжнього патріота.

Сергій віддав життя за Україну. Він жив і боровся за країну, якою мріяв пишатися. Його пам’ятають, люблять і наслідують.

Вічна слава Герою!