Воєводін Ігор Олегович
Дата та місце народження: 09.04.2003, м. Кропивницький Кіровоградської області.
Дата та місце загибелі: 19.08.2023, поблизу нп Кремінна Луганської області.
Служба: Солдат, снайпер (ІІ категорії) 1-го розвідувального відділення взводу розвідки спеціального призначення 2-го батальйону, 12 бригада спеціального призначення «АЗОВ» (в/ч 3057 Національної гвардії України). З жовтня 2022 року добровільно мобілізований.
Нагороди: Указом Президента України від 30 грудня 2023 № 870/2023 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Освіта: Студент 2 курсу Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ННІ філології), спеціальність «Японська мова і література та переклад, англійська мова».
Життєпис:
Життєвий шлях Ігоря ще змалечку був динамічний, насичений, сповнений перемін, своєрідних випробувань і особистих досягнень у різних сферах.
Через зміну місць служби батька Ігорю доводилося змінювати міста проживання та навчальні заклади. Середню освіту Ігор здобував у лінгвістичній гімназії № 1 м. Ужгорода та спеціалізованій школі з поглибленим вивченням англійської мови № 57 м. Києва. Вільно володів англійською (ще будучи школярем отримав сертифікат Cambridge English Level 1 Certificate in ESOL International (Level B2)), на достатньому рівні – німецькою. Всім, хто знав Ігоря, запам’ятався старанним, наполегливим і успішним у навчанні, добрим, чуйним, вихованим, веселим і щирим. В той же час принциповим і послідовним. Багато читав, цікавився історією різних періодів, а також всіма сучасними подіями України та світу. Любив аргументовані дискусії. Активний і різносторонній у дозвіллі та хобі: айкідо, плавання, гірський велосипед, баскетбол, мисливство, стрільба, гра на гітарі. З дитинства мав тяжіння і хист до техніки та зброї: чудово вправлявся з усім, будучи шульгою. Вправно керував мотоциклом і авто.
Рідні і друзі діляться моментами-спогадами з дитинства Ігоря.
«Ігорьок виростав оточений любов’ю батьків, дідусів, бабусь, рідних. Із ранніх літ був спостережливим, допитливим, жвавим, непосидючим. Коли перебував в селі, ми з дідусем пильнували кожен його рух. Це ображало Ігоря. Говорив: «Я люблю волю, а це - неволя». Хто би міг тоді подумати, що в майбутньому, слово ВОЛЯ стане його переконанням, візитівкою в життя…».
Інший дідусь ділиться своїми спогадами про онука.
«На нашій дачі, де Ігор проводив свої літні канікули, з’явився мопед «Рига». Буквально з першого разу Ігор сів на мопед і поіхав, ледве дістаючи педалей. Цей транспортний засіб став основним і улюбленим в пересуванні й іграх у селі. Мопед не був новим, то ж часто ламався, Ігор придивлявся при проведенні ремонтів. Один випадок вразив нас. Мопед не заводився. Ігор самостійно зняв і розібрав карбюратор, почистив його, зібрав, сів і поіхав! (йому було 10 років).
А коли онуку виповнилося 11 років, до його рук потрапила пневматична гвинтівка. Вона була досить пошарпана, але Ігор власноруч привів її до ладу: відполірував приклад і цівку, обробив морилкою, полакував. Через декілька днів він вже стріляв, і не просто тиснув на курок, а вражав мішені з неймовірною влучністю.
Часто пізно ввечері вдягав маскхалат, брав гвинтівку і йшов у «розвідку», його не лякали ні темрява, ні погана погода…»
В шкільні роки Ігор подорожував як Україною, так і Європою. Планував у майбутньому брати участь у студентській програмі «Work and Travel». Постійно прагнув до розкриття нових горизонтів, застосування і вдосконалення своїх знань.
Але звісно, найбільш яскраво про людину говорять не слова, а вчинки. Повномасштабне вторгнення проявило справжність кожного з нас, і Ігор зробив свій, цілком очевидний для нього вибір.
Не зважаючи на молодий вік та відсутність військової підготовки, прийняв непохитне рішення долучитися до захисту України у складі бойового підрозділу. Всі зусилля родини зупинити Ігоря виявилися марними. «Неможливо жити звичним життям, коли в твоїй країні точиться війна», - говорив він. Вважав, що кожен чоловік має виростити в собі Воїна, побороти страх і виконати свій обов’язок перед Батьківщиною.
Одним із особливо промовистих спогадів про Ігоря поділився його однокласник. «Я пам’ятаю, як в 11 класі на уроці української мови та літератури ми згадували бій під Крутами – подію 1918 року, коли Киів від навали радянської росії захищали прості українські студенти. Багато з них загинули в тому нерівному бою. Я згадую, як Ігор впевнено сказав мені тоді, що вчинив би так само, як і ті студенти, якби Україна була в небезпеці.
…Ігор назавжди запам’ятається мені людиною з відчайдушно хоробрим поглядом. Таким самим хоробрим як і його серце».
В 2022 році Ігор доєднався до групи однодумців, які під проводом ветеранів легендарного підрозділу «АЗОВ» проходили військовий вишкіл для подальшої участі в бойових діях. Згодом пройшов короткий курс зі снайпінгу.
Восени 2022 року Ігор успішно пройшов перший офіційно оголошений базовий курс бойової підготовки в Окремому загоні спеціального призначення «АЗОВ» і розпочав військову службу на посаді стрільця-гранатометника. У складі підрозділу виконував бойові завдання на Времіївському напрямку в Донецькій області.
З 3 курсу перевівся на індивідуальній графік навчання в університеті, не полишаючи надії отримати омріяну спеціальність і повернутися до мирного життя після Перемоги.
Та обравши шлях захисника-оборонця всі свої здібності, знання, навички спрямовував на опанування військової справи, постійне самовдосконалення, невпинний розвиток.
В результаті виявлених при несенні бойової служби особистісних якостей отримав направлення і успішно пройшов курс снайперської підготовки. Це було його прагненням, метою, рівнем, якого Ігор бажав досягти.
Бойові побратими говорять про Стіча як про глибокоідейного, мотивованого, грамотного, вправного, сміливого та надійного бійця, в очах якого ніколи не було страху. Він постійно прагнув самовдосконалення, вільний час присвячував навчанню та поглибленню знань та вмінь, якими завжди був готовий поділитися з побратимами. Веселий та харизматичний, користувався повагою та любов’ю серед своїх. Залишається прикладом та взірцем для багатьох.