Гаврилюк Ігор Володимирович

Дата та місце народження: 20 червня 1964, м. Київ.

Дата та місце загибелі: 13 липня 2022, село Дементіївка Дергачівської міської громади Харківського району Харківської області.

Підрозділ (звання, посада): 242 окремий батальйон ТРО, обіймав посаду заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи військової частини А4081.

Позивний: «Інгвар».

Обставини загибелі: Майор Ігор Гаврилюк разом із побратимом висунувся в напрямку бойового поста для підтримки підрозділу батальйону, який вів бій із переважаючими силами країни-агресора. Дорогою вони потрапили під мінометний обстріл і зазнали численних поранень. «Інгвар» ще кілька годин виходив на зв'язок, але евакуація прибула надто пізно.

Нагороди:

• Орден Богдана Хмельницького III ступеня.

Життєпис:

Ігор Гаврилюк народився і жив у Києві. Зростав у патріотичній родині. У 1983–1985 роках пройшов строкову військову службу у військах зв'язку. Навчався в Національному авіаційному університеті, де у 2005 році здобув вищу освіту за спеціальністю «Радіоелектронні пристрої, системи та комплекси».

Любив читати, особливо історичну літературу. Чудово грав у шахи, мав тонке почуття гумору. Захоплювався радіо- та фотосправою. До війни багато часу приділяв облаштуванню своєї дачі, власноруч створюючи в ній затишок. Усе робив майстерно, досконало й красиво. Часто збирав на дачі велику родину та друзів по службі.

Ігор Володимирович понад 20 років проходив військову службу в органах Служби безпеки України на офіцерських посадах у підрозділах радіоконтррозвідки.

Із перших днів повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, добровільно вступив до територіальної оборони Голосіївського району міста Києва. Як і тисячі інших киян, отримав зброю на Київському іподромі. Насамперед він став на захист України, а також прагнув служити поруч із людьми, які поділяли його цінності. Він часто повторював: «Не треба боятися. Якщо хочеш щось змінити — потрібно за це боротися».

Згодом був призначений командиром взводу, який ніс службу на блокпості на виїзді з Києва старою дорогою до Конча-Заспи. Інгвар (позивний INGWAR) разом зі своїми заступниками чітко організував роботу блокпоста — як несення служби, так і побут особового складу.

Згодом у новосформованому 242-му батальйоні майор Ігор Гаврилюк обійняв посаду заступника начальника штабу з мобілізаційної роботи військової частини А4081. Створення військового підрозділу з нуля було надзвичайно складним завданням, тож у пригоді стали його досвід роботи з документами, організаторські здібності та вміння працювати з людьми. Він завжди залишався спокійним, із гумором ставився до бюрократичних труднощів, яких вистачало. Пишався тим, що служить поруч зі справжніми захисниками України. Із його розповідей рідні та друзі знали, що він був серед людей, які самовіддано боролися за свободу, незалежність і територіальну цілісність України. Інгвар був опорою та прикладом для побратимів свого батальйону. Таким він назавжди залишиться і для майбутніх поколінь.

Із початку липня 2022 року Інгвар перебував у зоні бойових дій, забезпечуючи взаємодію свого підрозділу із суміжними підрозділами.

12 липня він прибув на командно-спостережний пункт у Дергачах. Ми обійнялися, і він сказав: «У мене є чудова кава. Завтра вип'ємо». Було близько 23:00. У ніч на 13 липня він отримав завдання виїхати назустріч бійцям, які виходили з Дементіївки. Щойно автомобіль прибув до місця зустрічі, ворог накрив його мінометним вогнем. Вранці стало відомо, що Ігор тяжко поранений. Коли прибули для евакуації, він лежав обличчям донизу з перетягнутою джгутом рукою. За допомогою «кішки» його перевернули й побачили, що в одній руці він стискав особистий пістолет ТТ, а в іншій — гранату. Навіть тяжко поранений, він був готовий прийняти бій і не збирався здаватися», — згадує побратим із позивним «Шаман».

Майор Ігор Гаврилюк разом із побратимом висунувся в напрямку бойового поста для підтримки підрозділу батальйону, який вів бій із переважаючими силами країни-агресора. Дорогою вони потрапили під мінометний обстріл і зазнали численних поранень. «Інгвар» ще кілька годин виходив на зв'язок, але евакуація прибула надто пізно.

Ігоря поховали на Міському кладовищі у Києві.

Вічна слава Герою!