Біткіне Геннадій Анатолійович

Дата та місце народження: 9 червня 1974, місто Маріуполь.

Дата та місце загибелі: 21 березня 2022, місто Маріуполь Донецької області.

Підрозділ (звання, посада): Солдат, стрілець Сил територіальної оборони Збройних Сил України (в/ч А7273).

Обставини загибелі: До 21 березня 2022 року рахувався зниклим безвісти. За непідтвердженою інформацією, загинув внаслідок авіаудару по лікарні у 17-му мікрорайоні Маріуполя.

Життєпис:

Біткіне Геннадій Анатолійович — один із тих героїв, які без вагань стали на захист рідної землі у найтемніші часи новітньої історії України. Не маючи за плечима військового досвіду чи нагород, він був глибоко свідомим громадянином і справжнім патріотом. Його внутрішній обов’язок та любов до Батьківщини не дозволили залишитися осторонь, коли на рідну землю ступив ворог.

Народився 9 червня 1974 року у місті Маріуполь. З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та великою любов’ю до всього живого. Завжди захищав тварин, а з дитячих слів: «Мамо, не бийте мух — вони як птахи, їм теж хочеться літати!» — видно світлий і гуманний характер майбутнього воїна.

Геннадій закінчив механіко-металургійний технікум, після чого працював на заводі «Азовсталь» у порту, згодом — в «Азовському морському пароплавстві», найбільшому підприємстві, що здійснювало морські перевезення з портів Азовського моря. Він дуже любив Маріуполь — рідне місто, яке стало частиною його душі. Особливо йому подобалися прогулянки парками «Веселка» та ПК «Металургів», пізніше — площею Свободи біля «1000 дрібниць».

Геннадій був спортивним, підтягнутим, дотримувався здорового способу життя, захоплювався читанням — вдома була велика бібліотека. Його друзі поділяли ці ж цінності: не вживали алкоголю, не курили, разом проводили час на березі моря. У 2021 році Геннадій уклав договір з американською компанією й зумів реалізувати себе як підприємець.

Та найсильнішою рисою Геннадія була його громадянська позиція. Наприкінці 2016 року він прийшов до матері з твердим рішенням: «Я піду в ТрО — маю навчитися захищати Маріуполь». І вже у 2017 році він вступив до лав територіальної оборони міста. З перших годин повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Геннадій став до бою — охороняв маріупольську телевежу.

2 березня 2022 року родина втратила з ним контакт. За свідченнями, востаннє його бачили 14 березня у лікарні 17-го мікрорайону. До 21 березня Геннадій вважався зниклим безвісти. За непідтвердженими даними, загинув внаслідок авіаудару по тій самій лікарні. Лише у 2023 році під час обміну тілами загиблих вдалося встановити особу Геннадія за допомогою експертизи ДНК. Його тіло було знайдено на території заводу «Азовсталь» і доставлено до Києва. За висновками судмедекспертизи, всі кістки були розтрощені — характерна ознака загибелі від авіаційного удару.

Геннадій не був одруженим, дітей не мав. Його єдиною родиною залишилися мати — Біткіне Неля Станіславівна, та племінниця. У 2015 році Неля Станіславівна вже пережила важку втрату — поховала доньку, яка боролася з онкологією. Геннадій підтримував сестру до останнього — робив усе, аби врятувати її життя. Сьогодні мати Героя мешкає у Києві з онукою, активно допомагає фронту — виготовляє окопні свічки у центрі «ЯМаріуполь» і продовжує чекати хоча б когось із побратимів сина з полону, аби дізнатися правду про його останні дні.

Геннадія пам’ятають як щирого, усміхненого, життєрадісного чоловіка, який безмежно любив своїх побратимів і вірив у перемогу України. Його мати каже, що слів не вистачить, аби описати, яким чудовим був її син — гідним, мужнім, добрим… Він ще стільки мріяв зробити, встигнути, реалізувати.

Його життя обірвалося надто рано, як і життя тисяч найкращих синів України, які стали до бою заради нашого майбутнього.

Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, спогадах, і — у вільній, незалежній Україні, яку творили своєю жертовністю.

Вічна пам'ять Герою!