Бондаренко Володимир Вікторович
Дата та місце народження: 9 грудня 1971, Республіка Адигея – суб'єкт російської федерації, Гіагінського району, Айрюмовське сільське поселення, село Образцове, (Краснодарського краю).
Дата та місце загибелі: 29 листопада 2023, поблизу населеного пункту Північне Бахмутського району Донецької області.
Підрозділ (звання, посада): Старший сержант, командир 1-го відділення охорони, 1-го взводу охорони, 7-ї роти охорони, 3-го батальйону охорони, 101-шої окремої бригади охорони Генерального Штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова (в/ч А0139).
Позивний: «Бєлий».
Обставини загибелі: Загинув поблизу населеного пункту Північне Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захищаючи Батьківщину.
Нагороди:
- Указом Президента України від 29.02.2024 № 136/2024 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
- Нагрудний знак «За військову доблесть» (посмертно). Наказ Міністра оборони України від 09.06.2017 № 386;
- Медаль «Честь. Слава. Держава.» за мужність, патріотизм, високу позицію. Розпорядження Київського міського голови Кличко В. В. від 27.11.2024 №1129;
- Нагрудний знак «Ветеран війни» – «Учасник бойових дій», дата видачі 23.06.2023 №509376;
- Почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест». Наказ Генерала В.Ф. Залужного від 27.02.2023 №409;
- Відзнака Президента України «ЗА ОБОРОНУ УКРАЇНИ» – медаль. Указ Президента України від 05.08.2022 №559/2022.
Життєпис:
Бондаренко Володимир Вікторович народився 9 грудня 1971 року в Республіці Адигея, Гіагінському районі (російська федерація).
У 1980 році разом із батьками переїхав до міста Донецька, де навчався у загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №58, а згодом вступив до професійно-технічного училища №67 міста Донецька.
З 10 грудня 1989 року по 27 грудня 1991 року проходив строкову військову службу. За час служби зарекомендував себе як дисциплінований, відповідальний і сумлінний військовослужбовець. Завдяки наполегливості, старанності та високій відповідальності пройшов шлях від рядового до старшого сержанта.
Після служби Володимир одружився.
Свою трудову діяльність розпочав на Донецькому заводі «ТОЧМАШ» — спочатку в ремонтно-механічному цеху фрезерувальником, а згодом у цеху гідростійок електрогазозварником. Пізніше працював на Донецькому металопрокатному заводі в труболиварному цеху термістом, а також у прокатному цеху правильником прокату.
Понад двадцять років Володимир присвятив роботі в Державному комунальному підприємстві «Житлово-експлуатаційна організація» Київського району міста Донецька. За сумлінну працю неодноразово нагороджувався грамотами, дипломами та подяками від міського голови як один із найкращих працівників житлово-комунального господарства. Відомості про нагородження занесені до трудової книжки. Паралельно здобув фахову передвищу освіту.
Після початку російської агресії у 2014 році та захоплення міста Донецька Володимир разом із родиною пережив тяжкі часи — тривале життя в підвалі поблизу лінії зіткнення, без їжі, води, світла та тепла. Попри смертельну небезпеку, він зумів евакуювати свою доньку, яка перебувала на 35-му тижні вагітності, на підконтрольну Україні територію. Через рік Володимир врятував і свою дружину, вивізши її з окупованого міста.
Спочатку родина оселилася в Запоріжжі. Там Володимир працював на ПрАТ «Запорізький електровозоремонтний завод» у візковому цеху слюсарем з ремонту рухомого складу, займався токарними, шліфувальними та ремонтними роботами.
Згодом він перевіз сім’ю до Києва, де влаштувався на роботу в Управління адміністративних будинків Господарсько-фінансового департаменту Секретаріату Кабінету Міністрів України, працюючи слюсарем-сантехніком 5-го розряду.
З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації 24 лютого 2022 року, попри вік і проблеми зі здоров’ям, Володимир без вагань став на захист Батьківщини. Він служив у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу імені генерал-полковника Геннадія Воробйова, обіймаючи посаду командира відділення охорони (позивний — «Бєлий»).
З перших днів обороняв Київ, а згодом брав участь у визволенні населених пунктів Київської області.
Восени 2022 року до весни 2023 року виконував бойові завдання на нульових позиціях фронту Донецького напрямку, поблизу селища міського типу Дружба Бахмутського району. Там отримав сліпе уламкове поранення в ділянку правої лопатки та обмороження пальців ніг, але вже через два тижні після лікування повернувся до строю.
У лютому 2023 року, під час виконання бойового завдання на тих самих позиціях, Володимир зазнав повторного обмороження II–III ступеня обох стоп та акубаротравми. Після лікування знову повернувся до побратимів.
Восени 2023 року він знову вирушив на передову — на нульові позиції Донецького напрямку, поблизу селища міського типу Північне Бахмутського району Донецької області.
29 листопада 2023 року Володимир Бондаренко героїчно загинув під час виконання бойового завдання щодо відновлення втрачених позицій під час штурмових дій противника. Це сталося поблизу населеного пункту Північне Бахмутського району Донецької області, під час здійснення заходів із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації та захисту Батьківщини.
Внаслідок ворожого обстрілу Володимир отримав вибухову травму, несумісну з життям.
Похований Герой на Алеї Слави Лісового кладовища міста Києва.
Володимир запам’ятався всім, хто його знав, як відкрита, життєлюбна, спокійна, врівноважена, мужня та щира людина. Він був відповідальним, чесним, справедливим, пунктуальним, мав чудове почуття гумору і завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував. Для побратимів був справжнім батьком, братом і другом.
Володимир захоплювався спортом — займався боксом, карате, атлетикою, любив риболовлю, тварин, подорожі, природу, річку, гори, море.
Найбільше у світі він любив свою дружину — своє світло, свою долю. Разом вони прожили 31 щасливий рік. Безмежно пишався донькою, для якої був ідеалом чоловіка й батька, і ніжно любив своїх двох чарівних онучок, які називали його найкращим дідусем у світі.
Володимир мріяв про мир, про повернення додому — до українського Донецька, у формі захисника, з прапором України в руках.
Його мужність, доброта й відданість Батьківщині назавжди залишаться у серцях рідних, друзів і побратимів.
Бондаренко Володимир Вікторович — справжній Герой, який віддав своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України. Вічна слава та світла пам'ять Герою!