Коцюбайло Дмитро Іванович
Дата та місце народження: 01.11.1995, село Задністрянське, Галицький район, Івано-Франківська область.
Дата та місце загибелі: 07.03.2023, Бахмут, Донецька область.
Підрозділ (звання, посада): Лейтенант (посмертно). Командир батальйону 67 ОМБр 1 ОМБ.
Позивний: "Да Вінчі"
Нагороди:
- Нагорода Героя України;
- Орден Народний Герой України;
- Відзнака Президента «Національна легенда України»;
- Хрест бойових заслуг.
Життєпис:
Якщо говорити саме про особистість Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі»), то майже всі, хто знав його особисто, повторюють одні й ті самі риси: відповідальність, безстрашність, вимогливість до себе, турбота про своїх людей, чесність і вроджене лідерство. Він не будував образ героя — він просто жив відповідно до своїх переконань. Це відзначали і побратими, і журналісти, і військове керівництво.
Юрій Бутусов, журналіст, говорив про Дмитра: «Дмитро Коцюбайло, друг Да Вінчі. Один з тих, хто змінює час та світ, один з творців української свободи та української нації». Про його характер Бутусов також писав: «Його авторитет у 27 років був таким, що він єдиний командир, який казав генералам в обличчя, що він думає про бездарне планування… і плани змінювались, бо його слово мало особливу вагу».
Президент України Володимир Зеленський під час прощання сказав: «Один з наймолодших Героїв України, один з тих, чия особиста історія, характер, сміливість навіки стали історією, характером і сміливістю України. Герой України, доброволець, людина-символ, людина-хоробрість».
Побратими згадували про Дмитра: «Да Вінчі завжди вмів збирати довкола себе людей. До нього тягнулися й дослухалися всі — від рядового до генерала. Він вів за собою людей у бій… його особистий приклад і сміливість надихали». У збірнику “Добровольці на захисті української державності” Дмитра характеризують так: «Його вирізняли мужність і відвага, розсудливість і спокій у найкритичніших ситуаціях».
За спогадами тих, хто служив поруч із ним, Дмитро умів брати відповідальність навіть за найважчі рішення, завжди ставив життя своїх людей вище власного комфорту, не вимагав від інших того, чого не робив сам, залишався простим у спілкуванні, попри авторитет і звання, мав внутрішню дисципліну, але водночас умів підтримати жартом і зняти напругу, був принциповим, не терпів брехні та формалізму, а також мав природний талант командира, якому довіряли без наказів.
Одним із висловів, що найкраще передає його світогляд, були слова: «За свою свободу треба боротися. Якщо не хочеш бути в ярмі чи стати рабом, то треба боротися». Ця фраза добре відображає його життєву позицію: для Дмитра свобода не була абстрактним поняттям — вона вимагала особистої відповідальності, готовності діяти й жертвувати заради інших.
Дмитро найбільше захоплювався малюванням, також все що було пов’язане з військовою справою, історією України та природою. Люди, які знали його особисто, згадують не лише командира, а й дуже допитливу, життєлюбну людину.
У спогадах рідних Дмитро постає не лише легендарним командиром, а насамперед люблячим сином і старшим братом, який відчував відповідальність за сім’ю ще з дитинства. Мама, Оксана Коцюбайло, згадувала, що Дмитро був дуже спокійною дитиною: «Він завжди був спокійною дитиною. Малював, займався розкопками, збирав старовинні речі. Він стільки постягував глечиків, що можна музей відкрити». Вона також неодноразово говорила, що навіть війна не змінила його внутрішньо: «Він був настільки світлим, що його навіть війна не змінила».
Сестри згадують, що Дмитро фактично замінив їм батька, завжди дбав про них і створював відчуття захищеності. Одна із сестер розповідала: «Він для мене залишився в пам’яті як справжній старший брат, приклад для наслідування, приклад мудрості, турботи, безпеки». Вона також згадувала, що Дмитро з дитинства опікувався молодшими: «Відводив нас до школи, допомагав заснути, завжди був поруч».
Про його ставлення до освіти сестра Ангеліна сказала: «Брат, коли приїжджав у відпустку додому з фронту, завжди просив нас навчатися і здобувати освіту, за будь-яких обставин залишатися людьми й мати цінності, які будуть керувати нами».