Морозов Андрій Валерійович

Дата та місце народження: 09.12.1999р., м. Київ.

Дата та місце загибелі: 02.06.2024р., Шестакове Чугуївського району Харківської області.  

Позивний: FROST

Служба: сержант, командир взводу снайперів 101, окрема бригада охорони Генерального Штабу ЗСУ імені генерал-полковника Геннадія Воробйова ,в/ч А0139.

Нагороди: 

• грамота командира військової частини А0139; 

• грамота командира 101 Окремій бригаді охорони Генерального штабу ЗСУ імені генерал-полковника Геннадія Воробйова;  

• грамота начальника Головного командного центру ЗСУ та ін. 

• медаллю «Учасник бойових дій»; 

• почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест»; 

• орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

Життєпис:

У місті Вишневе, де Андрійко проживав разом із батьками, він відвідував дитячий садочок «Чебурашка».

У дитячому закладі вихователі та працівники кухні захоплювалися веселою вдачею та добротою Андрійка. Йому дуже хотілося бути в нагоді своїм вихователям, допомагати донести їжу з кухні до своєї дитячої групи та ще й щось смішненьке розповісти кухарочкам про приготування їжі чи про те, що люблять їсти діти (звичайно ж, розповідав про себе). Навіть після випуску із садочка ще деякий час забігав до своїх кухарочок, особливо до тьоті Ніни, та розповідав про свої досягнення.

В дитячому садочку Андрійко завжди брав участь у різних заходах. Дуже любив, коли його хвалили й казали, що він найкращий. Виростав справжнім джентльменом (тому дівчатка його обожнювали). Ні одного конкурсу і ні одного свята в садочку не проводилося без його участі та виступів.

В дитинстві Андрійко мріяв бути командиром корабля, бо дуже любив море, а ще любив бути в колі друзів та веселих компаніях — ну прямо як про це показувалося в багатьох мультиках.

Постійна добра та відверта посмішка майже завжди була на обличчі Андрійка, навіть коли приходилося когось заспокоїти у тяжку хвилину, підбадьорити або просто підняти комусь настрій. Все життя (з самого народження) йому це вдавалося з легкістю і простотою.

Любив Андрійко збирати навколо себе багато друзів та веселі компанії. При цьому завжди допомагав рідним та знайомим готувати різні страви, любив робити сюрпризи та ще й пригостити чимось смачненьким чи оригінальним. Навіть ще ходивши в садочок, міг приготувати собі яєчню та зварити макарони чи картоплю. З ентузіазмом розповідав старшим про детальне приготування якоїсь страви, а дорослі слухали із захопленням маленького Андрійка і дивувалися його азарту та такому завзяттю до приготування їжі.

Ще з самого раннього дитинства, коли приїжджав до бабусі та дідуся в Тетіїв, що на Київщині, завжди крутився на кухні біля бабусі та мами, щоб бути в нагоді і чимось допомогти, навіть коли такої потреби й не було.

Де б Андрійко не побував, то скрізь мав або знаходив багато друзів та знайомих, бо жив із доброю душею та щирою посмішкою. Завжди був готовий прибігти на допомогу в будь-яку хвилину та відстоював принципи справедливості, вірності, правди та доброти.

Ніколи не був байдужим до чужої біди, а якщо бачив сльози чи втомленість своєї мами, то відразу перетворювався на маленького лікаря та психолога.

Навчався Андрійко спочатку у Вишнівській ЗОШ № 2, що на Київщині.

В школі продовжилася дружба найкращих друзів, які ще з дитячого садочка були разом. Андрійко, Коля Семенюк та Сашко Нечитайло ще й в один клас потрапили. Мама Лариса називала їх веселою трійцею. Завжди разом бігали грати у футбол на стадіон або збиралися у когось вдома. А згодом з’явилися ігри на комп’ютері…

Класний керівник початкових класів Халюк Наталія Анатоліївна навіть розповідала, що за їхньою дружбою було приємно спостерігати. Вони старалися вести себе наче дорослі, в чомусь хотіли бути схожими на своїх батьків, а в чомусь мали свою думку і доводили, що вона є вірною. Спостерігати за цим було захопливо і приємно.

В початкових класах Андрійко навчався із задоволенням та захопленням. Міг легко вивчати вірші будь-якої складності та вирішувати різні задачки.

А от любов до музики плекалася в Андрійка із самого народження. Ще будучи немовлям, слухав мамині пісні, а згодом — гру дідуся на баяні та гармошці. Старався завжди підспівувати, ще й грати на бубоні, при цьому вся родина мала співати разом із ним.

Водночас ще з народження захоплювався органною та класичною музикою. Також любив із батьками відвідувати театри, кінотеатри, ходити на концерти. Навіть коли грався іграшками, то ця гра проходила як вистава в театрі. За вигадками Андрійка та за ним особисто можна було спостерігати часами.

Одним словом — Золота та Ідеальна Дитина.

З роками захоплення в Андрійка тільки додавалися. Він декілька років навчався гри на скрипці у Вишнівській музичній школі. За своїм власним бажанням ще й сам навчився грати на піаніно та на гітарі.

До цього всього Андрійко ще й займався в дитячій спортивній школі «Бригантина». Там вони і бігали, і стріляли, і плавали. У спортивному колективі він дійсно відчував себе як «рибка у воді». У вихідні бистренько вставав і збирався на тренування, це при тому, що в будні дні неможливо було швиденько розбудити Андрійка до школи.

Влітку вони з тренером з плавання Юлією Борисевич ходили по Дніпру на ялах аж до Канева, їздили своєю командою декілька разів у Болгарію. Пані Юлія згадує Андрійка як позитивного, милого та трохи смішного вихованця. Він зі своїм двоюрідним братом Артемом завжди брали участь у змаганнях та виборювали призові місця. Рідні та близькі раділи веселій вдачі Андрійка та його успіхам.

Вже в старших класах перейшов у Вишнівську ЗОШ № 3. Оскільки в новій школі був театральний гурток, то Андрійко завжди брав участь у шкільній самодіяльності, шкільних виставах та конкурсах.

Також любив подорожувати разом із батьками по різних куточках України і пізнавати нові краєвиди.

Із захопленням навчався життю та побуту з палатками і човнами. Любив ловити рибу та варити на вогнищі юшку. При цьому міг захоплюватися як краєвидами природи, так і сердечними розмовами уночі біля великого вогнища, ще й за зірками спостерігав.

Складалося враження, що Андрійка цікавлять всі деталі, які опиняються біля нього або в його житті. Починаючи з двох років, завжди задавав неймовірну кількість питань про все, що бачив навколо себе. Його цікавило все…

Андрійко ще з шести років щороку відпочивав у дитячих таборах України, де, як завжди, мав багато друзів та повертався дуже задоволеним, із позитивними емоціями та сяючими від радості очима.

Вожаті та керівники дитячих таборів завжди на прощання запрошували Андрійка знову приїздити до них, оскільки він дарував шалену радість та азарт до перемоги в різних конкурсах, при цьому допомагаючи вожатим в організації дозвілля з дітьми. Згуртовувати навколо себе веселі команди чи друзів Андрійко міг ще з малечку.

Водночас з усіма своїми захопленнями Андрійко ще й любив танцювати. При цьому ніхто не сидів, коли звучала музика і поряд був Андрійко. Навколо нього завжди були музика, радість, сміх, гарний настрій та позитивні емоції.

Андрійко старався у всьому допомагати своїй матусі: і з прибиранням, і з приготуванням їжі, і з доставкою продуктів. Ще й, приходячи до мами на роботу, старався бути в нагоді, навчаючись при цьому працювати з документами. Навіть допомагав мамі писати контрольні та курсові роботи, коли вона навчалася у вишах.

Лариса Дмитріївна душі не чаяла в Андрійку, любила безмежно і понад усе, для неї він назавжди залишився турботливим Сином з великої букви. Таких Синів по відношенню до своїх матерів дуже мало на нашій Землі. Андрійко з самого народження був усміхненим Янголятком як для рідних, так і для близьких йому людей.

Маючи такий добрий та веселий характер, в Андрійка з кожним роком ставало все більше друзів та знайомих. Здавалося, що Андрійка знала вся молодь як у Вишневому, так і в Тетієві чи в інших містах, де він встиг побувати. Навіть коли їздив разом із батьками в подорожі по різних містах України чи за кордон, то скрізь зустрічав своїх друзів і знайомих або знайомився з новими людьми.

Різних пригод також в житті Андрійка було безліч, але всі вони завжди закінчувалися чи на позитивній ноті, чи веселим сміхом у компанії.

В школі Андрійка запам’ятали як креативного, веселого і доброго друга, який часто брав участь у різних конкурсах та шкільних святкуваннях.

Класний керівник — учитель історії Кравчук Олександра Олександрівна завжди переживала за своїх учнів та піклувалася про них.

Під час зимових канікул Олександра Олександрівна разом з учнями побували в одному із санаторіїв Криму. Андрійко повернувся з подорожі з нескінченними розповідями та емоціями. Навіть під час подорожі він не переставав думати про своїх батьків і про своє захоплення кулінарією — привіз додому цілий пакет лаврового листя, яке зривав із кущиків санаторію (звичайно ж, із дозволу персоналу). З квітами не зміг приїхати, то хоч із лавровим листям. Цей пакет із листям сім’я використовувала більше трьох років. Даний вчинок Андрійка просто не забудеться і завжди викликає посмішку та приємні емоції.

Раннє захоплення Андрійка кулінарією не пройшло просто так. Під час закінчення 9-го класу з батьками обговорювалося питання щодо вибору майбутньої професії, до якої Андрійко мав хист та за якою зміг би здобути професію. Та Андрійко наполіг на кулінарії.

Тож із вересня 2015 року по лютий 2019 року Андрій навчався в коледжі ресторанного господарства Національного університету харчових технологій. Здобув професійну кваліфікацію техніка-технолога з технології харчування за спеціальністю «виробництво харчової продукції».

Під час навчання в коледжі захоплювався кулінарними здібностями Євгена Клопотенка та старався побільше часу бути поряд з ним на його курсах та різних конкурсах. Навіть встиг деякий час попрацювати разом із ним.

Під час навчання в коледжі, після закінчення навчальних пар, працював кухарем у ресторані «La Veranda».

Згодом перейшов на роботу також кухарем до ресторану «Factor Golody».

Андрійко скрізь мав чудові стосунки з колегами. Захоплювався новими витворами в кулінарії та пізнанням всього нового, що могло б сподобатись українцям.

Пишався своїми здобутками у своїй діяльності на кухні. Його запрошували на різні урочистості, бали, раути для приготування різних кулінарних шедеврів та створення приємного враження на гостей красою страви.

Літо 2019 року стало для Андрійка доленосним, тому що сама перша мамина похресниця Мирослава виходила заміж. Вся сім’я Морозових поїхала на Тетіївщину вітати молодят та святкувати їх щасливий день. На цьому весіллі Андрійко познайомився з багатьма молодими людьми. Вони всі разом веселилися, брали участь у різних конкурсах. А з однією незнайомкою Олесею навіть обмінялися телефонами та електронними адресами.

Згодом Андрійко отримав повістку від військкомату для проходження строкової служби, тож з 24 червня 2020 року в Андрійка почався новий етап його життя — військова служба.

Вся родина дуже переживала за Андрійка, адже багато різного розказують і про службу, і про ставлення командирів до солдат. Та на службі в Андрійка також з’явилося багато знайомих і друзів, а командування помітило його як доброго, вихованого, цілеспрямованого, дисциплінованого, чесного, порядного солдата, який зміг досконало виконувати вказівки щодо організації роботи з документами (не дарма ходив до мами на роботу).

Згодом офіцери почали вмовляти Андрійка підписати контракт на проходження військової служби. Мама Лариса Дмитріївна була в розпачі, та з часом Андрійко переконав її у своєму бажанні надалі бути військовим, а в подальшому і офіцером Збройних Сил України.

Так, 20 квітня 2021 року Андрій Морозов підписав контракт із 101 Окремою бригадою охорони Генерального штабу ЗСУ імені генерал-полковника Геннадія Воробйова (в/ч А0139) та став солдатом і снайпером.

Проходив різні навчання та відпрацьовував різні навички справжнього солдата.

Вже влітку 2021 року був відряджений до складу сил і засобів об’єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Всі знайомі, а особливо рідні, чекали на повернення Андрійка. Всі захоплювалися його мужністю, патріотизмом, відданістю своїй справі, його вірою в краще майбутнє, в якому він сам безпосередньо брав участь. При цьому Андрійко завжди був взірцем людяності, щирості та доброти.

В серпні 2021 року нагороджений Почесною грамотою Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Донецької облдержадміністрації за професійні дії при виконанні завдань під час проведення операції Об’єднаних сил. Також неодноразово нагороджувався грамотами: командира військової частини А0139, командира 101 Окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ імені генерал-полковника Геннадія Воробйова, начальника Головного командного центру ЗСУ та ін.

Під час своєї служби знаходив час і на спілкування з рідними, з друзями та з дівчиною Олесею, яка стала великим коханням його короткого життя.

Дивлячись на Андрійка і Олесю, всі бачили випромінювання взаємного кохання, щастя та радості. З обох сторін другі половинки своїх дітей були прийняті всіма батьками та родичами як свої рідні діти.

Поступово Андрійко піднімався по кар’єрній службі військового — від рядового солдата до сержанта та став командиром взводу снайперів.

Відкритий військовий напад російської федерації 22 лютого 2022 року застав Андрійка під час закінчення навчання в базовій школі підготовки снайперів на Чернігівщині. Там, як справжній патріот нашої України, Андрійко залишився захищати не тільки населення Чернігівщини, а й кордони України, відбиваючи російських загарбників із нашої території.

Як вірний солдат своїй присязі, справжній патріот та Герой України Андрійко був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест».

Був істинним фанатом військової служби в лавах ЗСУ, з гордістю носив військову форму та пишався своїми досягненнями по службі, великою підтримкою побратимів та підлеглих військовослужбовців і повагою вищого керівництва.

Всі пам’ятають щиру посмішку Андрійка та його великий позитив і віру в краще майбутнє життя для України.

В липні 2023 року вся родина відгуляла весілля Андрійка та Олесі з найкращими друзями та побратимами Андрійка (більша частина побратимів за тиждень до весілля була відправлена на Схід України).

У коротку весільну подорож молодята поїхали в Закарпаття. Побували на екскурсіях у різних районах цієї чудової частини України, яка багата на краєвиди та відчуття злиття з природою.

Як тільки в Андрійка з’являвся вільний час чи вихідний день, то він завжди хотів провести його зі своєю родиною. Всім — як друзям, так і рідним — хотілося частіше бачитися з новоутвореною сім’єю.

На осінь Андрій знову відправився із своїми побратимами захищати Україну на Торецький напрямок Донеччини. Відпрацьовували по максимуму. Тоді все його відділення, разом з Андрійком, повернулися живими та неушкодженими, хоча і пережили багато страшних моментів. Мабуть, на той момент їх усіх оберігав найсильніший Ангел-охоронець.

Андрійко завжди з гордістю розповідав про своїх побратимів і про їхній міцний зв’язок не тільки як військових, а і як братів. Після повернення розповідав різноманітні смішні історії своїм рідним та близьким, хоча всі розуміли, з якого пекла він повернувся на недовгий час.

Андрійко мріяв змінити військові порядки та способи підготовки військових в армії. Для здійснення своєї мрії, між виїздами на передові гарячі точки Сходу України, вступив до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації, але, на превеликий жаль, встиг закінчити тільки 1-й курс цього навчального закладу.

Все життя був турботливим та люблячим Сином, милим та добрим онуком. Мама завжди раділа їхньому довірливому спілкуванню та підтримці. Завжди старався чимось порадувати її. Коли почав заробляти власні кошти, то часто дарував мамі квіти без будь-якої нагоди. З таким Сином, як Андрій, мама Лариса Дмитріївна відчувала себе найщасливішою мамою у світі.

Також Андрійко був веселим організатором компаній та друзів для рідних, близьких та просто знайомих людей.

Дуже сильно хотілося Андрійку покращити і своє майбутнє — мріяв про власну квартиру та бігаючих у ній діток, які були б такими ж щирими і добрими, як він, і такими красивими і веселими, як його улюблена Олеся.

На жаль, своїх діток Андрійко з Олесею не мали, але Андрійко встиг двічі стати хрещеним батьком для двох маленьких хлопчиків.

В кінці травня 2024 року хлопцям було наказано терміново збиратися та відправлятися на допомогу нашим бійцям до Харківщини.

Всі близькі та рідні очікували щодня будь-якої звістки від Андрійка, головне — знати, що з ним та його хлопцями все добре. З нетерпінням очікували повернення Андрійка та його побратимів з передової додому…

02 червня 2024 року під час бойового завдання в селі Шестаково Чугуївського району Харківської області Андрійко отримав тяжкі поранення, які були несумісні з життям (навіть не встигли довезти до госпіталю).

Андрійко повернувся на щиті як один із вірних Синів України, як справжній Янгол-воїн, який боронив всіх нас і нашу українську землю від огидної наволочі.

У великому розпачі та горі залишились батьки, адже мали єдиного Сина і чарівну дитину, яка наповнювала їхнє життя сенсом та радістю.

Андрійка пам’ятає кожен, хто мав честь його знати. Його сяючі золотисті очі, щира посмішка та дипломатичний характер підкорювали людей, а доброта та чуйність — ще й різних тваринок (як удома, так і при службі).

В кімнаті Андрійка залишилося все, як було за його життя, тільки додано на стінку всі його шеврони та нагороди. Для всіх рідних, побратимів та знайомих Андрійко живе в їхній пам’яті, серці, спогадах та думках.