Нахаба Андрій Анатолійович

Дата та місце народження: 28 листопада 1985 р., м. Біляївка Одеська обл.

Дата та місце загибелі: 15 серпня 2023 р., н.п. Новоселівське Коломийчиська територіальна громада Сватіський р-н. Луганської обл.

Служба: Старший солдат, старший стрілець. 11 парашутно-десантної роти 3 парашутно-десантного батальйону в/ч А1126.

Нагороди:  Орден за мужність ІІІ ступеня.

Життєпис:

Андрій був світлою людиною – добрим, справедливим, щирим і завжди готовим допомогти тим, хто цього потребував. У мирному житті він працював у сфері ІТ, займався улюбленою справою, постійно розвивався та цінував знання. Його добре серце, людяність і почуття справедливості назавжди залишаться в пам'яті всіх, хто його знав.

Він захоплювався історією, багато читав, із цікавістю поринав у світ давніх подій, воєн, філософії та видатних постатей. Любив комп'ютерні ігри, особливо всесвіти «Володаря перснів» і «Зоряних війн», які надихали його своєю боротьбою добра зі злом, честю та відданістю.

Андрій любив активний відпочинок і природу. Він із задоволенням катався на велосипеді, сплавлявся річкою Рось на рафтингу, подорожував із наметами на Джарилгачі, захоплювався сноубордингом. Понад усе любив море, яке дарувало йому відчуття свободи, сили та спокою.

Його доброта й відкритість до людей були безмежними. Він ніколи не залишався байдужим до чужих проблем, завжди був поруч у складні моменти, підтримував словом і ділом. Брав активну участь у житті свого будинку, а після початку повномасштабного вторгнення не залишився осторонь. Разом із сусідами патрулював територію, перевіряв квартири, дах і підвал, допомагав дбати про безпеку всієї громади.

Коли Україна потребувала своїх захисників, Андрій не вагався. Він добровільно став на захист Батьківщини, бо не міг вчинити інакше. Любов до рідної землі, почуття обов'язку та відповідальності були для нього не просто словами, а життєвими принципами. Він не шукав слави чи нагород - він просто знав, що має захищати свою країну, свою родину, своє майбутнє.

Сміливий і відданий, Андрій надихав побратимів, підтримував їх у найважчі хвилини. Його сила була не лише в мужності, а й у великій душі, сповненій тепла, людяності та щирості.

Найдорожчим скарбом Андрія була його родина. Він був люблячим батьком двох донечок - Амелі, якій на момент його загибелі було 8 років, та Аміни, якій було лише 5. Для них він назавжди залишиться найдобрішим татом, прикладом честі, мужності й безмежної любові.

За свою мужність, незламність і самовіддане виконання військового обов'язку Андрія було посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Ця висока державна нагорода стала визнанням його героїзму та безмежної відданості Україні.

Андрій віддав найдорожче - своє життя - заради свободи України, заради майбутнього своїх дітей і всіх українців. Він назавжди залишиться в пам'яті рідних, друзів, побратимів і всіх, хто мав честь його знати, як Людина з великої літери, справжній патріот і Герой.

Світла пам'ять Герою. Вічна слава Андрію. Герої не вмирають.