Прийма Олександр Віталійович

Дата та місце народження: 02.12.1989, с. Чорнянка, Каховський район, Херсонська область.

Дата та місце загибелі: 29.03.2022, м. Маріуполь, Донецька область.

Служба: Старший сержант. Командир міномета мінометного взводу мінометної батареї, 36-а окрема бригада морської піхоти, 501-го батальйон в/ч А 1965.

Особистість героя: 

Початок повномасштабного вторгнення застав Олександра в Маріуполі, на заводі Ілліча, де він перебував у той час. Саме там він зустрів перші дні війни — у місті, яке стало символом незламності та водночас страшних випробувань. Атмосфера невизначеності й небезпеки не зламала його внутрішньої сили: він залишався мужнім, стриманим і впевненим, підтримував зв’язок із рідними та вірив у те, що Україна вистоїть.

Олександр був надзвичайно життєрадісним і веселим, його завжди супроводжувала музика. Важко згадати його образ без мелодій, що звучали з телефону чи в машині. Він був надзвичайно товариською людиною, мав багато друзів, і його загибель стала тяжким ударом для всіх, хто його знав. Він був люблячим сином та турботливим батьком. У нього залишилося двоє синів, які дуже сумують за батьком. Під час останнього дзвінка Олександр попросив дружину купити дітям цукерок — відтоді вони завжди є в домі як теплий спогад про нього. У вільний від служби час він найбільше любив проводити час із сім’єю, любив рибалку, а останнім часом захоплювався роботою з деревом, власноруч виготовляючи елементи інтер’єру для дому. У вчинках завжди був стриманим і впевненим, та був відданим для тих кого любив.

Він загинув 29 березня 2022 року у блокадному Маріуполі, захищаючи місто до останнього подиху. Серед руїн і вогню він залишився вірним присязі та своєму народу. Тіло воїна так і не було повернуто додому. Але для рідних і побратимів він назавжди залишився у пам’яті живим ...