Вшановуємо пам'ять митрополита Андрея Шептицького
Україна протягом 2015 року на державному рівні урочисто вшановує пам’ять одного із найвизначніших духовних лідерів України митрополита Андрея Шептицького.
Історична довідка
Роман-Марія-Олександр Шептицький народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині. Він походив з однієї із найдавніших і найзаможніших українських боярських родів Галичини. Протягом XVI–XVII століть Шептицькі подарували історії плеяду найвищих церковних ієрархів греко-католицької і римо-католицької церков – Варлаам Шептицький, єпископ у Львові; Атанасій і Лев Шептицькі, єпископи львівські, пізніше Києво-Галицькі митрополити. Вони стали засновниками-фундаторами собору св. Юра у Львові.
Роман здобув належну високому походженню освіту (в університетах Львова, Кракова, Вроцлава, Відня, Мюнхена). Отримав ступінь доктора права, теології та філософії. Цікавим є той факт, що майбутній митрополит пробував себе й на військовій службі, але через складне захворювання покинув її. За короткий час Роман пройшов усі щаблі духовної кар’єри: від складання перших чернечих обітниць, посвяти у монахи, під час якої прийняв ім’я Андрей (1888 рік), до інтронізації на митрополичий престол у 1901 році.
Шептицький багато подорожував з духовною місією. Але де б він бував, чи то в Італії, чи Великобританії, Бельгії, Канаді, чи США, завжди відстоював права українців. На початку Першої світової війни Митрополита було ув’язнено. Роки вигнання у Російській імперії Шептицький використав для поширення ідей греко-католицької церкви. У Києві в 1917 році зустрівся з діячами Центральної Ради, а згодом тут же створив Генеральний вікаріат для Східної України. Того ж року він повернувся в Галичину.
Митрополита Андрея було обрано членом Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки, почесним президентом Української Національної Ради у Львові, а згодом – Всеукраїнської Національної Ради. Засуджуючи політику пацифікації в Галичині, Шептицький закликав польський уряд припинити репресії по відношенню до українців, зупинити переслідування православних священиків і руйнування православних церков. Андрей Шептицький не залишився осторонь тих процесів, що відбувались на підрадянській Україні. Разом з іншими єпископами різко засуджував Голодомор 1932–1933 років. Започаткував акцію зі збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині. Радянський уряд від цієї допомоги відмовився.
У роки Другої світової війни Андрей Шептицький залишався духовним лідером українців. З його благословення 30 червня 1941 року проголошено Акт відновлення Української держави. Під час нацистської окупації Митрополит врятував життя понад 200 євреям на Галичині, започаткувавши й очоливши кампанію з їх переховування за участю великої кількості духовенства. Його активна діяльність в роки війни допомогла багатьом пережити її страшні лиха.
Помер Андрей Шептицький 1 листопада 1944 року. Львів прощався зі своїм наставником п’ять днів. Похований був у підземеллі собору Святого Юра.
Меценатська діяльність Митрополита:
Андрей Шептицький був загальновизнаним благодійником і меценатом. Найбільшу підтримку він надавав сиротам і молоді.
Однією з найважливіших акцій Шептицького стала допомога вдовам і сиротам священиків, яку він домігся як член Палати Панів. Під його опікою перебували тисячі воєнних сиріт Першої світової війни: він ініціював відкриття кількох великих сиротинців і притулків. Фінансував “Порадню матерів” (консультація), “Дитячі ясла” й “Українську лічницю” (лікарню).
Шептицький сприяв видавництву журналів для молоді, підтримував організації “Пласт”, “Луг”, “Сокіл-Батько”, “Українська молодь Христові”. Чималу суму грошей пожертвував на Академічний дім, який служив гуртожитком і бібліотекою для багатьох українських студентів.
Митрополит активно ініціював та фінансово підтримував освітні проекти. На власні кошти будував середні школи, надавав матеріальну допомогу приватним закладам освіти імені М. Шашкевича, Б. Грінченка, Князя Данила. Спонсорував приватне народне семикласне шкільництво. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих навчальних закладах Європи.
Під протекторатом Митрополита Андрея було українське мистецтво, на якому він добре розумівся. Шептицький заснував Український національний музей у Львові (тепер — Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького), де зібрано одну з найбільших у Європі колекцію іконопису. Цьому музею він пожертвував майже 10 тисяч предметів. Виділяв кошти на діяльність Українського народного музею “Гуцульщина” в Коломиї. Заснував єпархіальну бібліотеку в Івано-Франківську і передав для неї 4000 книг з особистої бібліотеки.
Чимало Андрей Шептицький зробив для розбудови церкви. У 1928 році заснував Греко-католицьку богословську академію у Львові. У 1929-му – Богословське наукове товариство. За його підтримки було збудовано чимало храмів і монастирів. За його управління мережа Греко-католицької церкви зросла станом на 1944 рік до 4400 церков і каплиць греко-католицького обряду, богословської академії, 5 духовних семінарій, 127 монастирів, виходило 9 друкованих періодичних видань.
Митрополит Андрей був ініціатором і меценатом багатьох підприємницьких проектів: Земельного й Іпотечного банків у Львові, товариства взаємного страхування “Дністер”, шести заводів (кахельні й цегельний), “Маслосоюза” й “Центросоюза” – спілки кооперативів, які спеціалізувалися на виготовленні та продажі господарської продукції.
Вражають масштаби літературної спадщини – пастирські послання, трактати, статті, листи, звернення (наприклад, “Україна в передсмертних судорогах”, “До духовенства й вірних Станіславівської єпархії (1899–1904)”, “Як будувати рідну хату?”), де засуджував злочин Голодомору, викладав і обґрунтовував ідею об’єднаної України, в якій мала бути створена одна Соборна церква.
«Не буде українського моноліту, коли українці-самостійники не зможуть мимо всіх різниць, які їх ділять, завести між собою якнайбільшої єдности». А.Шептицький.