Відповідно до Указу Президента України «Про Європейський тиждень місцевої демократії» №922/2007 від 27.09.2007 року, Європейський тиждень місцевої демократії проводиться кожного року у тиждень, що включає 15 жовтня — дату відкриття для підписання Європейської хартії місцевого самоврядування в 1985 році. 

«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ МІСЦЕВОЇ ДЕМОКРАТІЇ» Є ЩОРІЧНОЮ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЮ КАМПАНІЄЮ, ЗАПОЧАТКОВАНОЮ РАДОЮ ЄВРОПИ 15 жовтня 2007 року.

Тиждень передбачає одночасне проведення національних і місцевих заходів в усіх країнах-членах Ради Європи з метою активізації процесів розповсюдження інформації щодо принципів та досягнення місцевої і регіональної демократії у Європі, сприяння обізнаності громадян щодо можливостей вирішення питань місцевого значення та їх залучення до прийняття управлінських рішень.

АКТУАЛЬНІСТЬ ТИЖНЯ

9 листопада 1995 р. Україна набула членство у Раді Європи (РЄ), основній міжнародній політичній організації Європи, метою діяльності якої є захист прав і головних свобод людини та зміцнення плюралістичної демократії, в тому числі на місцевому і регіональному рівні.

Стратегічним курсом політики України є інтеграція до європейського співтовариства, що передбачає здійснення суттєвих інституційних змін, вдосконалення системи місцевого самоврядування, гармонізацію національного законодавства відповідно до сучасних європейських стандартів.

При вступі до Ради Європи Україна взяла на себе зобов’язання щодо реалізації основних європейських принципів місцевого і регіонального розвитку. Україною ратифіковано та здійснюється імплементація усіх міжнародно-правових договорів Ради Європи в сфері місцевої і регіональної демократії, головним з яких є Європейська хартія місцевого самоврядування.

Євроінтеграція – це процес, який не тільки потребує політичної волі та значних зусиль на центральному рівні, але й належного рівня сприйняття та розуміння, а також безпосередньої роботи на рівні громад та регіонів.  

ЗАВДАННЯ ТИЖНЯ

Рада Європи вважає, що вільне отримання інформації щодо національних та європейських стандартів і принципів функціонування системи місцевого самоврядування та забезпечення можливості громадян активно брати участь у вирішенні питань своїх міст та регіонів є головною передумовою здійснення ефективного та демократичного управління на місцях.

Місія Європейського тижня місцевої демократії — проведення в містах та регіонах всієї Європи інформаційно-роз’яснювальних кампаній стосовно

а) принципів функціонування національних органів самоврядування та залучення до цього процесу громадян;

б) європейських стандартів та кращих практик місцевого і регіонального розвитку;

в) ролі та інструментів інституцій спільної Європи в процесі зміцнення демократії на місцях.

ПРАВОВА БАЗА ТИЖНЯ

Рішення щодо започаткування Європейського тижня місцевої демократії міститься у Рекомендації 238 (2007) Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, яку ухвалено 1 червня 2007 року.

Офіційний старт Європейського тижня місцевої демократії відбувся 15 жовтня 2007 року на 15-й сесії Конференції європейських міністрів, відповідальних за місцеве і регіональне управління (м. Валенсія, Іспанія).

Щорічне проведення в Україні заходів Європейського тижня місцевої демократії введено Указом Президента України «Про Європейський тиждень місцевої демократії» №922/2007 від 27 вересня 2007 року в Україні.

 Основні засади

проведення Європейського тижня місцевої демократії

Україна є невід’ємною та органічною частиною Європи. Одним з важливих пріоритетів реалізації державної політики України є моніторинг та втілення кращих світових практик у галузі державного управління та місцевого самоврядування, активна участь у роботі провідних міжнародних та політичних організацій. 9 листопада 1995 р. Україна набула членства у Раді Європи (РЄ), основній міжнародній політичній організації Європи. Метою Ради Європи, згідно Статуту, є досягнення більшої інтеграції між її членами задля збереження та втілення у життя спільних ідеалів і принципів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу. Діяльність Організації охоплює такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальне єднання, охорона здоров’я, освіта, культура, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія і транскордонне співробітництво, навколишнє середовище і регіональне планування. Міжнародно-правові документи Ради Європи (хартії, договори тощо), розроблені в Організації та ратифіковані країнами-членами разом з документами Європейського Союзу, становлять основу європейської міжнародно-правової бази, закладають підвалини сучасних європейських демократичних стандартів функціонування країн, сприяють їх сталому та ефективному розвитку. Положення багатьох з цих документів стали елементами національного законодавства 47 країн-членів Ради Європи.  

Рада Європи завжди визнавала значимість, яку демократія відіграє на місцевому і регіональному рівні.

Основним міжнародно-правовим документом для країн-членів Ради Європи, який містить стандарти щодо організації управління на місцях на засадах місцевого самоврядування, є Європейська хартія місцевого самоврядування (ЄХМС). 15 липня 1997 року Україна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування без застережень. Відповідно до статті 9 Конституції України, Хартія стала частиною національного законодавства України, а усі її положення у повному обсязі мають обов’язкову юридичну силу для України. Органом Ради Європи, на який покладено функції моніторингу дотримання країнами-членами Ради Європи положень Європейської хартії місцевого самоврядування та захисту інтересів місцевого самоврядування, є Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи, заснований у 1957 році.

Офіційний старт Європейського тижня місцевої демократії (далі — Тиждень) відбувся 15 жовтня 2007 року під час проведення у Валенсії (Іспанія) 15-ї сесії Конференції європейських міністрів, відповідальних за місцеве і регіональне управління.

Європейський тиждень місцевої демократії є щорічною європейською подією, що включає одночасно національні і місцеві заходи, які проводяться місцевими органами влади всіх держав-членів Ради Європи для поширення інформації про місцеву демократію і сприяння ідеї демократичної участі на місцевому рівні.

Головною метою ініціативи є активізація процесів розповсюдження інформації щодо принципів, надбань та досягнень функціонування місцевої демократії в Україні та Європі, сприяння обізнаності громадян щодо можливостей вирішення питань місцевого значення та їх залученню до прийняття управлінських рішень.

Відповідно до принципів демократичного розвитку забезпечення, вільного отримання інформації стосовно можливостей участі громадян у суспільно-політичному житті їх міст та регіонів є головною передумовою здійснення ефективного та дієвого управління на місцях.

Завданнями Тижня є розповсюдження інформації про діяльність місцевих органів влади, ознайомлення громадян з основними принципами їх роботи, привернення уваги населення селищ, міст та регіонів до того, що їхня участь у місцевих справах є найважливішим чинником життєздатності демократії. Поширення інформації про різні форми та можливості участі в прийнятті рішень на місцевому рівні повинне сприяти розширенню участі громадян у соціальному, культурному, економічному та політичному житті. Проведення таких заходів на місцях під єдиним «гаслом» на всьому континенті має підсилити розуміння того, що «місцевий» і «європейський» підходи до здійснення самоврядування не протистоять один одному, а взаємно один одного доповнюють. Місцева демократія є загальною європейською цінністю та повинна спиратися на кращі досягнення та практики в галузі управління та демократії.

Головними заходами Тижня є дні відкритих дверей, відкриті засідання рад, прийоми громадян депутатами та інші заходи на місцях, націлені на ознайомлення населення із завданнями та принципами функціонування системи місцевого самоврядування з однієї сторони та своїми правами і можливостями на участь у цьому процесі – з іншої.

При цьому окрему увагу, і це відображено як у документах Ради Європи, так і у відповідному Указі Президента України, потрібно відводити відповідній роз’яснювальній роботі серед молоді. Тобто в школах та вищих навчальних закладах.

Оскільки Тиждень є «Європейським», а євроінтеграція одним з пріоритетів України, невід’ємними елементами Тижня мають стати інформаційні кампанії із презентації європейських принципів, кращих практик, міжнародного законодавства з питань місцевої і регіональної демократії, конкретних результатів міжнародного співробітництва на рівні міст та регіонів.

Активне поширення та просвіта громадян щодо сучасних європейських інструментів та механізмів місцевої і регіональної демократії має перетворити їх на палких прихильників процесу євроінтеграції.

Що стосується практичного проведення Тижня, місцеві органи влади відкриють свої установи для громадян протягом одного чи декількох днів. Передбачається організація комунікативних заходів для різних груп громадськості (населення в цілому, молоді, людей похилого віку і т.д.) і за різними питаннями місцевого життя. Місцеві органи влади могли б поширювати інформаційні матеріали про можливості участі в процесах місцевого розвитку. Така діяльність могла б здійснюватися у вигляді презентацій, круглих столів чи дебатів, зустрічей з місцевими депутатами, керівниками чи офіційними особами. Ознайомлення з діяльністю та планами органів місцевого самоврядування можливо також проводити у більш розважальній формі (ігри, конкурси і т.д.).

Європейський тиждень місцевої демократії має також стати можливістю для інформування громадськості щодо ролі Ради Європи в області розвитку місцевої демократії і, таким чином, сприяти загальноєвропейській інтеграції навколо демократичних засад реалізації громадянами Європи їх невід’ємного права на участь у вирішенні питань місцевого значення   Тематика заходів Європейського тижня місцевої демократії

Місія Європейського тижня місцевої демократії — проведення в містах та регіонах всієї Європи інформаційно-роз’яснювальних кампаній стосовно

а) принципів функціонування національних органів самоврядування та залучення до цього процесу громадян;

б) європейських стандартів та кращих практик місцевого і регіонального розвитку;

в) ролі та інструментів інституцій спільної Європи в процесі зміцнення демократії на місцях.

    Участь у заходах Тижня має забезпечити:

ознайомлення населення з діяльністю сільських, селищних, міських, районних і обласних рад з механізмами та інструментами забезпечення прийняття рішень на місцевому і регіональному рівні та надання послуг населенню;

пропаганду та просвіту щодо європейських принципів місцевої і регіональної демократії, роз’яснення положень Європейської хартії місцевого самоврядування та інших міжнародно-правових документів Ради Європи в цій сфері;

залучення громадян до активного життя своїх регіонів та активізації їх громадянської позиції стосовно вирішення питань місцевого значення.

Вагомою складовою заходів Європейського тижня місцевої демократії має стати висвітлення діяльності та принципів функціонування провідних інституцій спільної Європи.

Питання місцевого і регіонального розвитку є на сьогодні пріоритетними як для інституцій Ради Європи, так і в Європейському Союзі. Забезпечення добробуту кожного громадянина Європи – ось головна мета багатьох документів та дискусій, які ведуться у Комітеті міністрів РЄ, Парламентській асамблеї РЄ, Європейському Суді з прав людини, Європейському молодіжному центрі, Європейському Парламенті, Європейській Комісії та багатьох їх робочих органах, комітетах, комісіях тощо. Знання щодо організаційної побудови, пріоритетів, принципів та методів діяльності цих головних інституцій спільної Європи, їх націленості на вирішення конкретних питань місцевого значення, забезпечення збалансованого розвитку економічної та соціальної сфер заради належної реалізації прав та свобод людини, створення комфортного середовища для проживання та розвитку, відчуття впевненості у майбутньому значним чином збагачують світоглядні позиції громадян, перетворюють їх на палких прихильників євроінтеграційних процесів та запровадження відповідних реформ. Це забезпечує не тільки підвищення рівня політичної обізнаності громади (від школярів до управлінців), але й формування у мешканців міст та регіонів почуття приналежності до побудови спільної Європи і, що є особливо важливим, особистої відповідальності за реалізацію цього процесу на місцевому рівні.

Рада Європи –  роки дій

Рада Європи є провідною міжнародною організацією, що була заснована 5 травня 1949 року як політичний союз між десятьма європейськими державами — Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Швецією, Норвегією, Данією, Італією та Ірландією. Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі (Франція).

Метою Ради Європи згідно Статуту є досягнення більшої інтеграції між її членами задля збереження та втілення у життя спільних ідеалів і принципів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу.

Рада Європи об’єднує 47 держав-членів. Це країни-засновники, а також Греція (1949 ), Туреччина (1949), Ісландія (1950), Німеччина (1950), Австрія (1956), Кіпр (1961), Швейцарія (1963), Мальта (1965), Португалія (1976), Іспанія (1977), Ліхтенштейн (1978), Сан-Маріно (1988), Фінляндія (1989), Угорщина (1990), Чеська Республіка (1991), Польща (1991), Болгарія (1992), Естонія (1993), Литва (1993), Словенія (1993), Словаччина (1993), Румунія (1993), Андорра (1994), Албанія (1995), Молдова (1995), Латвія (1995), Україна (1995), колишня Югославська Республіка Македонія (1995), Росія (1996), Хорватія (1996), Грузія (1999), Азербайджан (2001), Вірменія (2001), Босні і Герцеговина (2002), Сербія (2004), Монако (2005), Чорногорія (2007).

Серед головних напрямів діяльності Ради Європи: захист прав та головних свобод людини, зміцнення плюралістичної демократії, забезпечення верховенства права, пошук шляхів вирішення соціальних проблем та забезпечення соціальної стабільності, збереження культурного різноманіття у Європі. Діяльність Організації охоплює такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальне єднання, охорона здоров’я, освіта, культура, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія і транскордонне співробітництво, навколишнє середовище і регіональне планування. Рада Європи також надає допомогу в проведенні законодавчих та конституційних реформ, набутті необхідного досвіду молодими демократіями.

З цією метою у 1998 році Організацією було введено статус «спеціально запрошеного» для країн Центральної та Східної Європи. Отримання такого статусу є першим кроком у процесі офіційного вступу до Ради Європи, що дає можливість брати активну участь у роботі Організації. З метою прискорення процесу вступу країні–кандидату до Ради Європи пропонується взяти на себе певні зобов’язання. Наприклад, щодо проведення вільних виборів, відміни смертної кари, забезпечення свободи преси, недопущення дискримінації меншин тощо. Під час вступу до Ради Європи Україною теж було взято на себе низку зобов’язань, в тому числі стосовно розвитку місцевої і регіональної демократії .

 Після вступу країни до Ради Європи Організація здійснює моніторинг стану виконання взятих нею на себе зобов’язань, визначає існуючі проблеми та пропонує шляхи їх вирішення. Загалом, членом Ради Європи може стати будь-яка європейська держава за умови дотримання принципів верховенства права, гарантування та забезпечення основних прав та свобод людини, що перебуває під її юрисдикцією. Розуміючи вимоги глобалізації, необхідність стабільного та збалансованого розвитку Рада Європи виступає за діалог з державами, які не є її членами, включаючи певну кількість неєвропейських держав, що наділені статусом «спостерігачів» (Сполучені Штати Америки, Ватикан, Канада, Японія, Ізраїль та Мексика).

Рада Європи також розширює діалог з Європейським Союзом (ЄС) та Організацією з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), іншими міжнародними та національними організаціями та асоціаціям. Головним інструментом досягнення мети Ради Європи є, згідно Статуту, укладання угод та здійснення спільних заходів в економічній, соціальній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, а також в галузі захисту прав і основних свобод людини. Рада Європи здійснює діяльність через свої органи: Комітет міністрів, Парламентську асамблею, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи та Європейський суд з прав людини. Рада Європи фінансується урядами держав-членів пропорційно кількості їх населення та державних ресурсів.

Безперервність функціонування Організації забезпечує Секретаріат Ради Європи, в якому працюють 1300 працівників – громадян різних країн Європи. Очолює та координує роботу Секретаріату Ради Європи Генеральний секретар Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи обирається Парламентською Асамблеєю Ради Європи на п’ятирічний термін. У 2004 році на цю посаду був обраний Террі Девіс (Великобританія). Генеральний секретар уповноважений визначати стратегічне спрямування робочих програм та бюджету Ради Європи, розробляти програму міжурядової діяльності Організації, він також відповідає за хід її виконання. Головними напрямами діяльності Ради Європи визначено, зокрема, пропаганда демократичних принципів через посилення політичної активності організації, створення у Європі спільного простору прав людини, розвиток демократичних стандартів та гарантій їх дотримання державами, ствердження демократичної стабільності у Європі через підтримку політичних, законотворчих та конституційних реформ, пошук шляхів вирішення існуючих у суспільстві проблем (дискримінація меншин, ксенофобія, нетерпимість, захист навколишнього середовища, клонування, СНІД, наркотики, організована злочинність тощо), здійснення проектів на місцях, запровадження більш щільної оцінки результатів діяльності для покращання її ефективності, налагодження тісніших робочих зв’язків з Європейським Союзом, ОБСЄ та Організацією Об’єднаних Націй, розвиток політичного співробітництва з державами, які мають статус спостерігачів. 

Рада Європи приділяє увагу також всім важливим питанням, які виникають у європейському суспільстві, крім питань оборони. Комітет міністрів Керівним органом Ради Європи є Комітет Міністрів.До складу Комітету міністрів входять міністри закордонних справ всіх держав-членів Ради Європи (або їх постійні представники), які по черзі головують у Комітеті . Комітет міністрів визначає напрямки діяльності Ради Європи, затверджує програму діяльності Організації та її бюджет. Комітет міністрів також розглядає рекомендації Парламентської асамблеї та Конгресу місцевих і регіональних влад, пропозиції міжурядових комісій та конференцій галузевих міністрів і визначає, яких заходів слід ужити відповідно до цих документів. Згідно Європейської конвенції з прав людини Комітет міністрів є частиною її контрольного механізму. Відповідно, він наділений повноваженнями контролювати виконання державами рішень, ухвалених Європейським Судом з прав людини. Засідання Комітету міністрів проходять на рівні міністрів закордонних справ (мінімум двічі на рік), на рівні їх постійних представників при Раді Європи — рівень А, та на рівні заступників Постійних представників — рівень В (щотижня). Постійні представники урядів при Раді Європи наділені однаковими з міністрами повноваженнями щодо прийняття рішень і контролюють поточну діяльність Ради Європи. Згадані засідання доповнюються засіданнями груп доповідачів та робочих комісій, яким доручається розгляд окремих питань, щодо яких Комітет має ухвалити своє рішення Рішення Комітету міністрів передаються урядам країн-членів Ради Європи у вигляді рекомендацій або європейських конвенцій чи угод для визначення щодо участі в них. Як вже зазначалося, на сьогодні розроблено більш як 200 конвенцій та угод, які спрямовані на втілення принципів демократії та верховенства права у країнах-членах Ради Європи та уніфікацію їх правового поля. Конвенції та рекомендації готуються комісіями урядових експертів, яким Комітет міністрів надає відповідні повноваження. Комітет міністрів також приймає спеціальні рішення, рекомендації, резолюції тадекларації. Комітет міністрів контролює дотримання країнами-членами взятих на себе при вступі до Ради Європи зобов’язань та порядок імплементації положень конвенцій та угод, сторонами яких вони є. В разі серйозних порушень державою статутних зобов’язань Комітет міністрів може тимчасово позбавити її права представництва у Раді Європи, запропонувати їй вийти з Організації, або навіть ухвалити рішення щодо припинення членства такої країни в Раді Європи. Парламентська асамблея Ради Європи (далі – Парламентська асамблея або ПАРЄ) є дорадчим органом Ради Європи. Члени Парламентської асамблеї призначаються національними парламентами. Делегації країн-членів формуються згідно відповідним національним процедурам таким чином, щоб в них були представлені політичні партії або політичні групи національних парламентів. Кожна країна-член Ради Європи, в залежності від чисельності свого населення, має від двох до вісімнадцяти представників у своїй делегації в Парламентській асамблеї і таку ж саму кількість заступників. Чисельність національних делегацій в ПАРЄ – Австрія (6), Азербайджан (6), Албанія (4), Андорра (2), Бельгія (7), Болгарія (6), Боснія та Герцеговина (5), Вірменія (4), Греція (7), Грузія (5), Данія (5), Естонія (3), Ірландія (4), Ісландія (3), Іспанія (12), Італія (18), Кіпр (3), Ліхтенштейн (2), Латвія (3), Литва (4), Люксембург (3), Мальта (3), Молдова (5), Монако (2), Нідерланди (7), Німеччина (18), Норвегія (5), Об`єднане Королівство (18), Польща (12), Португалія (7), Росія (18), Румунія (10), Сан-Марино (2), Сербія (7), Черногорія (3), Словаччина (5), Словенія (3), Туреччина (12), Угорщина (7),Україна (12), Фінляндія (5), Франція (18), Хорватія (5), Чеська Республіка (7), Швейцарія (6), Швеція (6), «колишня Югославська Республіка Македонія» (3). В самій Парламентській асамблеї налічується п`ять політичних угрупувань: група соціалістів (SOC), група європейської народної партії/ християнські демократи (EPP/CD), група європейських демократів (EDG), група лібералів, демократів і реформаторів (LDR), група за європейське об’єднання лівих сил (UEL). Деякі члени Асамблеї не належать до жодної з політичних груп. Парламентська асамблея сама визначає питання для свого розгляду, концентруючи увагу на розгляді актуальних проблем сьогодення. Тим самим вона відіграє важливу роль у визначенні характеру та напрямків діяльності Комітету міністрів та Ради Європи в цілому. Таким чином, продовжуючи розпочату роботу у національних парламентах, депутати Парламентської асамблеї мають можливість впливати на рішення урядів своїх країн із різного кола питань. ПАРЄ також є форумом для міжнародних організацій, таких як ОЄСР, Європейський Банк реконструкції та розвитку, Європейська Космічна Агенція, окремі спеціалізовані інституції Організації Об’єднаних Націй. Міжнародні неурядові організації беруть участь у роботі комісій Асамблеї як консультанти, завдяки чому роблять свій внесок у розбудову спільної Європи. Парламентська асамблея розглядає питання не тільки європейського, але й світового масштабу. В її засіданнях беруть участь видатні політичні діячі з усього світу (король Хуан Карлос, Франсуа Міттеран, Іоанн-Павло Другий, Михайло Горбачов, Вацлав Гавел, Хосні Мубарек та багато інших). Формою діяльності Парламентської асамблеї є засідання її пленарних сесій, Постійного і загальних комітетів. У 2001 році відповідно до Правил процедури в Парламентській асамблеї було визначено 10 загальних комітетів: з політичних питань, з юридичних питань і прав людини, з економічних питань і розвитку, з соціальних питань, охорони здоров’я і сім’ї, з питань міграції, біженців і демографії, з питань культури, науки і освіти, з питань довкілля і навколишнього середовища, з питань рівних можливостей для жінок і чоловіків, з правил процедури та імунітетів, з моніторингу. Засідання комітетів відбуваються під час сесій та в міжсесійний період. Пленарні сесії ПАРЄ відбуваються чотири рази на рік (січень, квітень, червень, вересень) та проходять, як правило, в залі засідань Палацу Європи у Страсбурзі. Постійний комітет проводить свої засідання під час пленарних сесій і в міжсесійний період. Він забезпечує безперервність роботи Парламентської асамблеї, і, у разі необхідності, діє від її імені, зокрема, вивчає та ухвалює резолюції, рекомендації та інші документи, які містяться у доповідях комітетів. До складу Постійного комітету входять Президент ПАРЄ, віце-президенти ПАРЄ, голови п’яти політичних груп, голови національних делегацій та загальних комітетів Асамблеї. 23-27 червня 2003 р. Парламентська Асамблея Ради Європи провела засідання у Страсбурзі на свою літню сесію. На сесії серед інших були обговорені наступні питання: торгівля органами в Європі, пропозиція по установі посади суспільного обвинувача в Європейському суді по правах людини, а також права осіб, що утримуються Сполученими Штатами під стражею або в Афганістані на базі в Гуантанамо. До порядку денного сесії був також включений запит про позачерговий розгляд питання щодо роботи Конвенту ЄС ’’Майбутнє Європи’’ та діяльності Ради Європи. У вівторок 24 червня Президент Словаччини Рудольф Шустер виступив зі звертанням на адресу Парламентської Асамблеї, а на четвер 26 червня відбувся виступ Міністра закордонних справ Молдови і діючого голови Комітету Міністрів Ради Європи Миколі Дудэу. Координацію діяльності Парламентської асамблеї, її комітетів та політичних угруповань забезпечувало Бюро. Очолив Бюро Президент ПАРЄ, який був обраний зі складу Бюро терміном на 1 рік. До складу Бюро ввійшло 18 віце-президентів ПАРЄ та голови п’яти політичних груп. Парламентська асамблея також обирає Генерального секретаря Ради Європи, заступника Генерального секретаря, секретаря Парламентської асамблеї та суддів Європейського Суду з прав людини.

Ухвалені Парламентською Асамблеєю тексти носять рекомендаційний характер. Проте вони чинять суттєвий вплив на рішення Комітету міністрів, Ради Європи, і є дуже важливими рекомендаціями національним урядам, парламентам, політичним партіям та іншим суспільним інституціям. Багато з цих документів лягло в основу численних міжнародних договорів, відомих як європейські конвенції, хартії або інші міжнародно-правові угоди, які закладають підвалини спільної європейської системи законодавства.

Парламентська асамблея також регулярно проводить конференції, симпозіуми та відкриті парламентські слухання з багатьох важливих проблем сучасності, таких як насильство і нетерпимість, охорона довкілля, еміграція, наркотики, біоетика та засоби масової інформації. Історичні події у Центральній і Східній Європі надали Парламентській асамблеї унікальну можливість зробити свій внесок у справу інтеграції держав цього регіону у сім’ю європейських демократій, забезпечити реальне співробітництво парламентарів усіх європейських країн, сприяти розвитку демократії у світі. Конгрес місцевих і регіональних влад Європи Рада Європи завжди визнавала значимість, яку демократія відіграє на місцевому і регіональному рівнях. Тому захист та зміцнення органів місцевої і регіональної влади, місцевого самоврядування в цілому поступово перетворився на один з ключових напрямів діяльності Організації.Перші кроки на цьому шляху були зроблені ще в 1957 році, коли Рада Європи започаткувала Постійну Конференцію місцевих і регіональних влад Європи. А 14 січня 1994 року рішенням Комітету міністрів Ради Європи було засновано Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, який прийшов на зміну Постійної Конференції.

Конгрес є консультативним органом Ради Європи. Згідно Статуту він представляє місцеві і регіональні органи влади країн-членів Ради Європи. Члени Конгресу мають бути обраними або посадовими особами органів місцевого чи регіонального рівня держав-членів Ради Європи. У 2003 році назву «Конгрес місцевих і регіональних влад Європи» було замінено на «Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи».

Кожна країна-член Ради Європи представлена у Конгресі національною делегацією із тією ж самою кількістю представників і заступників, як і в Парламентській асамблеї. Зокрема, делегація України складається з 12 представників України в Конгресі Ради Європи та 12 їх заступників. Таким чином, на сьогодні членами Конгресу є більш як 300 осіб з 46-и держав-членів Ради Європи і така ж сама кількість їх заступників, які працюють у двох палатах — Палаті регіонів та Палаті місцевих влад. В Конгресі також існує три політичні групи: група соціалістів (SOC), група європейської народної партії — християнські демократи (EPP/CD), група незалежних та ліберальних демократів (ILDR). Конгрес також відкритий до співпраці з країнами, які не є членами Ради Європи, а також міжнародними організаціями.Для забезпечення можливості участі у роботі Конгресу представників країн-кандидатів на вступ до Ради Європи їм може надаватися статус «спеціально запрошеного» за умови, якщо делегації парламентів цих країн мають відповідний статус у Парламентській асамблеї Ради Європи (На сьогодні такий статус у Конгресі має делегація Федеративної Республіки Югославія). Міжнародні асоціації місцевих та регіональних влад, які мають консультативний статус при Раді Європи, є спостерігачами в Конгресі. Інші організації можуть одержати такий статус, якщо таке рішення прийме Постійний комітет або одна з палат.Представники спостерігачів та спеціально запрошених делегацій мають право брати участь у роботі Конгресу, але не мають права участі у голосуванні.

Відповідно до своїх статутних завдань Конгрес:

• є форумом, на якому представники органів місцевої і регіональної влади можуть обговорювати спільні проблеми, обмінюватись досвідом, і представляти урядам свою точку зору з цього приводу (у вигляді резолюцій);
• консультує Комітет міністрів та Парламентську Асамблею з усіх питань, що пов’язані з місцевою і регіональною політикою (у вигляді рекомендацій);
• відслідковує стан місцевої і регіональної демократії у країнах-членах Ради Європи та державах, що є кандидатами на вступ до Ради Європи, а також здійснює моніторинг дотримання положень Європейської хартії місцевого самоврядування (у вигляді висновків та звітів);
• співробітничає з національними та міжнародними організаціями, які представляють органи місцевої і регіональної влади;
• організує читання та конференції на місцевому і регіональному рівнях для залучення якомога ширших кіл громадськості, участь якої залишається визначальним чинником для формування справжньої демократії.

За сучасних геополітичних умов, із входженням до Ради Європи нових країн із різним рівнем політичного та економічного розвитку діяльність Конгресу сконцентрована на:

• вивченні стану місцевої і регіональної демократії в державах-членах та країнах, що є кандидатами на вступ до Організації, і, відповідно, наданні допомоги у розвитку ефективних структур місцевих і регіональних влад;
• реалізації ініціатив, що сприяють реальній участі громадян в демократичних процесах на місцевому та регіональному рівнях;
• представленні інтересів місцевого і регіонального самоврядування в процесі формування загальної європейської політики;
• розвитку регіонального і транскордонного співробітництва задля досягнення стабільного економічного розвитку;
• проведенні спостережень за місцевими та регіональними виборами.

Актуальність ролі, яку відіграє Конгрес у побудові нової Європи та наданні підтримки молодим демократіям, підтверджується розширенням сфери його діяльності від Ісландії до Росії, від Норвегії до Балкан.

Діяльність Конгресу здійснюється через щорічні пленарні сесії

(засідання Палати регіонів та Палаті місцевих влад), а також засідання Постійного комітету, статутних комітетів та робочих груп Конгресу, які відбуваються в міжсесійний період. Засідання Конгресу відбуваються в приміщенні штаб-квартири Ради Європи у Страсбурзі, якщо за домовленістю між Конгресом Ради Європи або його Постійним комітетом та Комітетом міністрів Ради Європи не прийнято рішення щодо іншого місця їх проведення.

Постійний комітет Конгресу Ради Європи діє від імені Конгресу в період між пленарними сесіями. До складу Постійного комітету входять по два представники від кожної національної делегації, в тому числі члени Бюро Конгресу. Країни, що представлені тільки в одній палаті, мають в Постійному комітеті тільки одне місце.

Координацію діяльності Конгресу та його робочих органів забезпечує Бюро Конгресу. Бюро Конгресу складається з Бюро Палати регіонів та Бюро Палати місцевих влад. Бюро палати складається з голови палати та семи членів, яких кожна палата обирає раз у два роки. Жодна держава-член не може мати більше одного представника в Бюро кожної з палат. Очолює Бюро Конгресу Ради Європи Президент Конгресу, який обирається один раз на 2 роки від кожної палати по черзі. У 2004 році президентом Конгресу було обрано представника Італії пана Джованні Ді Стазі.

Статутні комітети Конгресу:

• Інституційний комітет, який вивчає питання дотримання країнами-членами своїх зобов’язань, відповідає за здійснення моніторингу, а також специфічні питання стосовно інфраструктури органів місцевого і регіонального самоврядування;
• Комітет з питань культури та освіти, до відання якого входять питання свободи слова та ЗМІ, молодіжної політики, культури, освіти, спорту та зв’язку;
• Комітет з питань сталого розвитку, який займається питаннями охорони навколишнього середовища, планування розвитку міст;
• Комітет з питань соціальної рівності, який відповідає за питання громадянства, охорони здоров’я, забезпечення зайнятості населення, суспільні відносини тощо.

Для виконання окремих завдань Конгрес може створювати спеціальні робочі групи. Організаційне забезпечення діяльності Конгресу здійснює Секретаріат Конгресу Ради Європи, який є структурним підрозділом Секретаріату Ради Європи. Очолює Секретаріат Конгресу Ради Європи виконавчий директор Конгресу, який обирається Конгресом терміном на 4 роки. Як зазначалося вище, делегація України в Конгресі Ради Європи складається з 24 осіб: 6 представників та 6 їх заступників у Палаті місцевих влад, та 6 представників та 6 їх заступників у Палаті регіонів. Якщо представник з якихось причин не може взяти участь у сесії Конгресу, то його замінює один із заступників. Витрати, пов’язані з участю представників делегації України в сесіях Конгресу, покриваються за рахунок коштів Ради Європи.

Делегація України в Конгресі Ради Європи бере участь у роботі Конгресу з 1996 року.

Члени Делегації України в Конгресі Ради Європи беруть активну участь у діяльності Конгресу.

Участь у діяльності Конгресу дає можливість Україні:

• брати участь у виробленні спільних підходів щодо розвитку місцевого і регіонального самоврядування у Європі;
• пропагувати на європейській арені досягнення у галузі розвитку місцевої та регіональної демократії в Україні, а також обмінюватись досвідом із цих питань;

сприяти здійсненню політики європейської інтеграції України. Європейський суд з прав людини

Європейська конвенція з прав людини є міжнародно-правовим документом, в якому визначені основні права та свободи людини, що має гарантувати та забезпечувати держава, яка ратифікувала цю Конвенцію. Після ратифікації Конвенції, за умови недотримання державою, яка взяла на себе зобов’язання забезпечувати викладені у цьому документі основні права та свободи, згідно із статтею 25 «Європейська комісія з прав людини може приймати заяви, адресовані Генеральному секретарю Ради Європи будь-якою особою, неурядовою організацією або групою осіб, про порушення однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у цій Конвенції, за умови, що Висока Договірна Сторона, на яку подано скаргу, заявила, що визнає компетенцію Комісії приймати такі заяви. Ті з високих Договірних Сторін, які заявили про це, зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права».

3 листопада 1998 р. у Страсбурзі відбулася офіційна церемонія інавгурації нового єдиного Європейського суду з прав людини. Новий Європейський суд з прав людини замінив, відповідно до Протоколу № 11 до Європейської конвенції з прав людини (набув чинності 1 листопада 1998 року), контрольні органи цієї Конвенції — Європейську комісію з прав людини та Європейський суд з прав людини.

На даний час Європейський суд з прав людини є єдиним у світі міжнародним судом, в який особа може звертатися зі скаргою на державу щодо порушення прав людини. Під юрисдикцією Суду перебуває близько 755 мільйонів людей.

Рішення про створення нового Європейського суду з прав людини було прийнято під час Першого самміту глав держав та урядів країн-членів РЄ (Відень, жовтень 1993 р.) з метою вдосконалення контрольного механізму Європейської конвенції з прав людини.

У старій двоступеневій системі усі заяви спрямовувалися до Європейської комісії з прав людини, яка виконувала відбіркову функцію. Справи, оголошені прийнятними, але за якими не було досягнуто дружнього врегулювання, потім розглядалися або Комітетом міністрів РЄ, або Європейським Судом з прав людини. Рішення останнього були обов’язковими для виконання країною, якої вони стосувалися. Суд і Комісія мали визначену кількість сесій протягом одного року. Новий Суд став єдиним органом, який діє на постійній основі та надає системі захисту прав людини більшої оперативності та ефективності. Заявники мають прямий доступ до Суду. Комітет міністрів РЄ більше не розглядає справ по суті, однак і надалі контролюватиме виконання рішень Суду. До виключної компетенції Суду належить розгляд справ міждержавного характеру. Важливо забезпечити незалежність судової гілки влади, досягнення європейських стандартів утримання засуджених у місцях позбавлення волі, виконання судових рішень. Сьогодні в Україні реалізується низка заходів, спрямованих на виконання забезпечення відповідності вітчизняного судочинства високим стандартам РЄ, у тому числі і що стосується виконання рішень ЄСПЛ.Кожен громадянин держави-члена РЄ має право звернутися до ЄСПЛ. Заява повинна бути подана проти держави, яка є учасницею вищезгаданої Європейської конвенції і не може бути спрямована проти приватної особи чи неурядової організації, оскільки Європейська конвенція захищає права і свободи саме осіб від свавільного втручання держави. Суд розглядає заяви лише після того, як заявником були вичерпані всі засоби захисту своїх прав, передбачених національною правовою системою. Комітет Міністрів РЄ (КМРЄ), відповідно до своїх повноважень, здійснює нагляд за виконанням державами-членами Організації рішень ЄСПЛ. Базовим законодавчим актом, який регулює це питання для України, є Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ухвалений Верховною Радою 23 лютого цього року. Цей Закон отримав позитивну оцінку з боку ПАРЄ та КМРЄ і розглядається Організацією як один із зразків позитивної практики держав-членів. Існуюча в Україні система виконання рішень ЄСПЛ складається з таких елементів: Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини, який функціонує при Міністерстві юстиції України. Саме цей орган, в межах компетенції Уряду України, здійснює основну частину роботи, обумовленої розглядом ЄСПЛ заяв проти нашої держави. Після ухвалення таких рішень важливу роль відіграє Постпредство України при РЄ, уповноважене представляти українську сторону в КМРЄ. Саме Постпредство здійснює супровід рішень на етапі імплементації. Завдяки заходам, здійсненим Українською стороною на різних рівнях, було забезпечено взаємодію з Комітетом Міністрів та Секретаріатом Ради Європи у питаннях, що стосуються виконання рішень ЄСПЛ проти України. Це, а також послідовне виконання Урядом України відповідних судових рішень, унеможливило висунення на адресу України звинувачень у невиконанні зобов’язань, передбачених ЄКПЛ. Під виконанням рішення Суду слід розуміти вжиття державою індивідуальних заходів, спрямованих на усунення конкретного порушення, визначеного в рішенні Суду, та заходів загального характеру, спрямованих на усунення підстави для надходження до Суду аналогічних заяв проти України у майбутньому. Індивідуальні заходи полягають у виплаті заявнику справедливої сатисфакції, присудженої Судом, та відновлення, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum). Зазначене можливе, зокрема шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, повторного розгляду справи адміністративним органом тощо (див. Rec (2000)2). Заходи загального характеру полягають у вчиненні дій, спрямованих на усунення причини, що стала підставою звернення до Суду, з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене Рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого Судом порушення. Такими заходами у більшості випадків, є внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесення змін до адміністративної практики; забезпечення юридичної експертизи законопроектів та інші заходи, які унеможливлюють подальші порушення Конвенції та забезпечують максимальне відшкодування наслідків порушень, які вже мали місце (див рекомендації Комітету міністрів державам-членам: Rec(2004)4, Rec(2004)5, Rec(2004)6, Rec(2002)13). Таким чином, виконання рішення Суду є комплексним поняттям і потребує вчинення цілого ряду дій як щодо виправлення конкретного порушення щодо конкретної особи, так і спрямованих на уникнення аналогічних порушень щодо інших осіб в подальшому. І лише в разі ефективності вчинення такого комплексу дій рішення може вважатися виконаним. З метою ефективного виконання рішень Суду, з огляду на те, що процедура виконання рішень Суду є достатньо складною і потребує злагодженої роботи всіх органів державної влади, 23 лютого 2006 року було прийнято Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який зафіксував на законодавчому рівні систему інституційних та процедурних механізмів виконання рішень Суду та запобігання новим порушенням Конвенції. Зазначений Закон увібрав у себе всі сучасні напрацювання Ради Європи, спрямовані на всебічне вирішення питань виконання державами-членами рішень Європейського суду з прав людини, включаючи вимоги всіх п’ятьох зазначених вище відповідних рекомендацій Комітету Міністрів, прийнятих у 2000 – 2004 роках, законодавчо закріпивши обов’язковість вжиття заходів індивідуального та загального характеру (з відповідним визначенням зазначених заходів). Законом також запроваджено механізм взаємодії органів державної влади у процесі виконання рішень Суду та розписано дії органів та посадових осіб, відповідальних за вжиття заходів індивідуального та загального характеру. Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини письмово роз’яснює заявникам їх право звернутися відповідного суду за переглядом рішення національного суду на підставі рішення Європейського суду з прав людини.

Взаємовідносини між Україною та Радою Європи у галузі розвитку місцевого самоврядування

Набуття членства у РЄ 14 липня 1992 р. Україна заявила про своє бажання приєднатися до РЄ. До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї Організації, зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства, Рамкової конвенція про захист національних меншин. 15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито Центр інформації та документації РЄ, на базі якого у 2001 р. було створено Бюро інформації РЄ в Україні. 26 вересня 1995 р. Парламентська асамблея РЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок Парламентської асамблеї (ПА) РЄ № 190 (1995). 19 жовтня 1995 р. Комітет міністрів РЄ ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом Організації. 9 листопада 1995 р. відбулася урочиста церемонія вступу України до РЄ, у Страсбурзі на площі перед Палацом Європи було піднято Державний прапор України. Відповідно до Статуту РЄ Україна представлена у всіх трьох головних органах РЄ.

Представництво в органах РЄ

У керівному органі Ради Європи — Комітеті міністрів Україну представляє Міністр закордонних справ України.

У Парламентській асамблеї Ради Європи наша держава представлена Постійною делегацією Верховної Ради України у складі 24 народних депутатів (12 основних членів та 12 їх заступників).

Виконання зобов’язань відповідно до вимог РЄ

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ. Станом на сьогодні, аналіз виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань свідчить про те, що вони практично реалізовані. Україні залишається ще привести у відповідність до норм Ради Європи ряд положень національного законодавства, зокрема в тому, що стосується змін до Конституції України щодо розширення функцій прокуратури, ухвалення законів стосовно функціонування гілок влади, продовження реформування судової системи, зокрема приведення її у відповідність з європейськими нормами згідно з рекомендаціями Венеціанської комісії. Потребує також ухвалення новий Кримінально-процесуальний кодекс. Більшої активності потребують дії України щодо ратифікації угод Ради Європи. Водночас за роки нашого членства в Раді Європи Україні вдалося посісти гідне місце в Організації та набути значного позитивного іміджу.