ПРАВОВІ ВІСТІ

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 5 жовтня 2016 розглянув справу № 6-2329цс16 про визнання права власності на цілісний майновий комплекс селянського (фермерського) господарства, визнання права власності, визнання права засновника, визнання права постійного користування земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом.

 

При розгляді була сформована наступна правова позиція.

 

Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого терміну.

 

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК випливає, що передача земельної ділянки в постійне користування громадянам не передбачена.

 

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них .

 

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам в постійне користування, знаходяться у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення в установленому порядку і отримання у власність або користування.

 

Відповідно до статті 116 ЗК, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

 

Підставою набуття права власності та права користування на землю відповідно до статей 116, 118 ЗК є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до частини першої статті 126 ЗК право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

 

Відповідно до статті 1225 ГK право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням його цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

 

Відповідно до частини першої статті 407 ГK право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

 

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК (в редакції, що діяла на момент відкриття спадщини), і частини другої статті 102-1 ЗК право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

 

Згідно зі статтею 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

 

Разом з тим, статтею 23 Закону «Про фермерське господарство» передбачено, що спадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

 

Відповідно до статті 19 Закону «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, обладнання, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства в його складеного капіталу.

 

Відповідно до частини першої статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частини майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

 

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акту на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Переводчик Google для бизнеса –Инструменты переводчикаПереводчик сайтовСлужба "Анализ рынков"