Нерідко у практиці зустрічаються випадки, коли транспортний засіб, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди отримав пошкодження, за результатами автотоварознавчого дослідження визнається фізично знищеним і висновком такого дослідження встановлюється, що відновлення пошкодженого транспортного засобу є економічно недоцільним.

 У такому випадку у власника пошкодженого автомобіля (у постраждалої сторони) виникає питання щодо суми матеріальної шкоди, на яку він може розраховувати.

Спробуємо розібратися у цьому питанні.

Питання щодо шкоди, пов’язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регулюються статтею 30 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (із відповідними змінами) (далі – Закон № 1961).

Відповідно до п. 30.1 ст. 30 Закону № 1961 транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Пунктом 30.2 ст. 30 Закону № 1961 встановлено, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 15 своєї Постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 1 березня 2013 року № 4 зазначив наступне:

«Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов’язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.

Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.»

Таким чином, постраждала сторона має самостійно визначитись щодо своєї згоди про визнання транспортного засобу фізично знищеним та зі способом щодо відшкодування страхової суми в межах ліміту страхового полісу.

Згідно з роз’ясненнями пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 при визначені розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на вiдповiдальну за неї особу обов’язку надати річ того ж роду i якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподiювача шкоди. Як при вiдшкодуваннi в натурі, так i при вiдшкодуваннi заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв’язку з заподіянням шкоди майну.

У разі, коли пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлений або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості,перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Розглянемо конкретний приклад.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди зазнав пошкодження автомобіль Жигулі. Транспортний засіб, який належить винній у ДТП особі, був забезпечений полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів із лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну у розмірі 50 000,00 грн. Франшиза – 1 000,00 грн.

 Припустимо, що вартість транспортного засобу (постраждалої сторони) до дорожньо-транспортної пригоди становила 9 500,00 грн. (визначено згідно з висновком експертного дослідження як ринкова вартість автомобіля до ДТП), а ринкова вартість пошкодженого автомобіля після ДТП складає 2 300,00 грн.

Таким чином, відшкодуванню підлягає сума, яка становить різницю між вартістю автомобіля до ДТП – 9 500,00 грн. та після пошкодження – 2 700,00 грн., а саме 6 800,00 грн., з якої 5 800,00 грн. має сплатити страхова компанія, а 1 000,00 грн. – особа, винна у ДТП.